Слава ЗСУ!

- Не виключено, - Шарлей підняв кухоль. - Не виключено, хлопче.

- А далі? Триденна пиятика з нагоди здобуття свободи?

Шарлей не відповів, бо пив... Але перш ніж перехилити кухоль, він підморгнув поверх нього, і це підморгування могло означати все, що завгодно.

- Усе-таки це була помилка, - серйозно сказав Рейневан, не відриваючи погляду від демеритового борлака, який ходив угору-вниз із кожним ковтком. - Можливо, помилка каноніка. А може, моя, що я його послухався. Що зв’язався з тобою.

Шарлей пив, не звертаючи на нього жодної уваги.

- На щастя, - вів далі Рейневан, - усьому цьому можна легко зарадити. І покласти край.

Шарлей відірвав кухоль від губів, зітхнув, облизав піну з верхньої губи.

- Ти хочеш щось мені сказати, - здогадався він. - То кажи.

- Ми, - холодно сказав Рейневан, - просто не підходимо один одному.

Демерит кивнув, щоб йому налили другий кухоль пива, і якийсь час, здавалося, цікавився виключно цим кухлем.

- Ми трохи різні, це факт, - погодився він, відпивши. - Я, для прикладу, не звик грати чужих дружин. Якщо ж у нас із тобою гарно покопирсатися, то, напевно, знайдеться ще декілька відмінностей. Це нормально. Створено-бо нас за образом і подобою, але Творець подбав про індивідуальні риси. І хвала Йому за це.

Рейневан махнув рукою, дедалі більше сердячись.

- Я оце ж бо розмірковую, - випалив він, - чи мені з тобою, в ім’я Творця, не попрощатися. Тут і тепер. Просто розійтися кожен у свій бік. Бо я таки справді не знаю, на що ти мені можеш придатися. Боюся, що ні на що.

Шарлей позирнув на нього з-над кухля.

- Придатися? - повторив він. - На що? Легко перевірити. Ти-от гукни: “На допомогу, Шарлею!” - і буде тобі допомога.

Рейневан знизав плечима і розвернувся, збираючись піти. Одначе зачепив когось. А той хтось ударив його коня так сильно, що кінь аж ґеґнув і сіпнувся, перекинувши його в гній.

- Як ти ходиш, селюче? Куди лізеш зі своєю шкапою? Це місто, а не твій засраний висілок!

Той, кого він ненавмисне зачепив, був одним із трьох молодих чоловіків, одягнених багато, модно й елегантно. Усі троє були неймовірно подібні: однакові вигадливі фески на завитому на бігуді волоссі, підбиті ватою каптани, прострочені так густо, що рукави нагадували величезних гусениць. А ще вони були вбрані в модні облягаючі паризькі брюки, так звані mi-parti171, із ногавицями контрастних кольорів. Усі троє тримали точені ціпки з кульками.

- Господи Ісусе з усіма святими, - повторив дженджик, викручуючи ціпком млинок. - Що за хамство в цьому Шльонську, що за непристойна дикість! Чи їх хто-небудь коли-небудь навчить культурі?

- Доведеться, - сказав другий, із таким самим галльським акцентом, - самому взяти на себе цю працю. І ввести їх у Європу.

- Атож, - підхопив третій модник, у синьо-червоних mi-parti. - Для початку, у порядку введення, ми по-європейськи вичинимо шкуру цьому простакові. Ну ж бо, панове, за ціпки! І щоби ніхто не стояв без діла!

- Гей, ви! - крикнув власник пивної лавки. - Без дебошів, панове купці! Бо покличу сторожу!