Слава ЗСУ!

– Роздайся, море, – тріска пливе!

Моя програма з «живої» української обростала «м\'ясом», час було братися за потенційних клієнтів. Удвох із моїм партнером вирушили ми на ділові переговори, сподіваючись зацікавити не тільки університети, а й державні департаменти, варіантом для офісного використання. Без зайвої скромності: наша програма давала фори звичним – ефективніша в користуванні, пристосована для перекладу в режимі «з голосу на голос».

Марія наймала кімнату без телефону – економила на ньому: куди їй було дзвонити? Тож, на час моєї відсутності, погодилась переселитись до мене. Міг телефонувати їй щовечора, а коли не працювала – то й двічі-тричі на день. Це щось особливе, коли хтось чекає на тебе і радіє з того, що почує твій голос. Уперше тоді відчув по-справжньому, що мені її бракує. А зустріла мене потім – усе по-українському: варене й печене, напої, і навіть вишиту скатертину десь добула! «Мусимо якось закарбувати в історії народів цю знамениту учту»,– заявив я. І ми в той день вибрали, на її смак, мій подарунок для неї – каблучку.

Згодом запропонував Марії перебиратись до мене. Кожен із нас, переконував, виграє подвійно: я зазнаватиму кулінарних розкошів, вона зекономить на сплаті за квартиру, плюс наша двостороння мовна практика. Та вона не хотіли поспішати з цим.

Невдовзі ми з нею знову ненадовго розлучились. Мені трапився непоганий підробіток – знайомі попросили розв\'язати деякі проблеми з комп’ютерами в їхній фірмі. Вони готові були додатково сплатити за терміновість і я гибів у них по чотирнадцять годин на добу. Цей підробіток виявився дуже доречним. Тепер міг би без натуги найняти для нас і більшу квартиру. Намірявся повторити Марії свою пропозицію.

У той день, коли виконав замовлення, схотілось мені одразу заїхати по неї, якраз не працювала, і влаштувати невелике свято.

Наразі озвалась моя мобілка – то була Марія.

– Ти можеш зі мною сьогодні побачитись? Дуже треба порадитись.

– А я саме мчу до тебе, уже вільний. Сьогодні влаштовуємо бенкет – я розбагатів! Убирайся, щоб не гаяти часу.

Та, виявилось, їй було не до бенкетування. Розповіла, що вчора надвечір зайшов до кафе якийсь чмир, щось замовив і, доки обслуговувала інших, облапував її поглядом. Потім каже: «Які розкішні квіти зустрічаються там, де цього й не сподіваєшся! Послухай, заради чого тобі тут скніти? Я зараз розширюю справу, свою теперішню секретарку ставлю до іншої роботи, – хочеш на її місце? Платитиму, для початку, на сотню більше, аніж тут. Згода?» – Я стою ні в сих, ні в тих, а він дав номер свого телефону, подумай, каже, чекатиму день-два, не довше.

– І це тебе так схвилювало? Було б чим перейматися! Зальотників ніколи не бачила? Зрештою, можна перевірити, що то за офіс.

– Аби ж то тільки й цього! Напарниця моя попередила, щоб трималась од нього подалі, – він заманює дівчат. Якщо сам, розказує, не обкрутить, – підсилає когось зі своїх спільників. Такі тенета сплетуть, що хто й не хоче – «клюне». Потім попрацює своїм тілом на них.

– Маячня якась!

– Я про таке й удома читала: як наші дівчата погоджуються на якусь пристойну роботу, а опиняються.., часто ніхто не знає, куди й поділись.