Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Значить, ти й про це знав? Тож, причина в цьому.

— Дозволь запитати…

— Не дозволю.

Знову помовчали.

— Що ж, воля твоя,— нарешті сказав відьмак, встаючи.— Дякую за хліб-сіль, хазяїне. Мені пора.

— І вірно,— Нівеллен теж підвівся.— З відомих причин я не можу запропонувати тобі нічліг у себе, а зупинятися в тутешніх лісах не раджу. Після того, як округа спорожніла, тут ночами недобре. Тобі слід повернутися на тракт засвітла.

— Матиму на увазі, Нівеллене. А ти певен, що не потребуєш моєї допомоги?

Чудовисько скоса глянуло на нього.

— А ти певен, що можеш мені допомогти? Зумієш звільнити від цього?

— Я мав на увазі не тільки це.

— Ти не відповів на запитання. Добре… Мабуть, відповів. Не зумієш.

Геральт подивився йому прямо в очі.

— Не поталанило вам тоді,— сказав він.— Із усіх храмів у Геліболі й долині Німмар ви вибрали якраз храм Корам Аґх Тера, Левоголового Павука. Щоб зняти закляття, кинуте жрицею Корам Аґх Тера, потрібні знання й здібності, яких у мене немає.

— А в кого є?

— То це тебе все-таки цікавить? Ти ж сказав, буцімто тобі зараз добре.

— Зараз, так. А потім… Боюся…

— Чого?

Виродок зупинився у дверях кімнати, обернувся.

— Годі з мене твоїх запитань, відьмаче. Ти тільки й знаєш, що запитуєш, замість того щоб відповідати. Схоже, тебе треба запитувати по-іншому. Слухай, мене вже якийсь час… Ну, я бачу дурні сни. Може, точніше було б сказати «жахливі». Як думаєш, тільки коротко, я марно чогось боюся?

— А прокинувшись, ти ніколи не помічав, що в тебе брудні ноги? Не знаходив голок у постелі?

— Ні.

— А…

— Ні. Будь ласка, коротше.

— Правильно робиш, що боїшся.

— Цьому можна зарадити? Будь ласка, коротше.

— Ні.

— Нарешті. Пішли, я тебе проводжу.

У дворі, доки Геральт поправляв в’юки, Нівеллен погладив кобилу по ніздрях, поплескав по шиї. Плотвичка, радіючи ласці, нахилила голову.

— Любить мене звірина,— похвалився Нівеллен.— Та і я їх люблю. Моя кішка Ненажерочка, хоч і втекла спочатку, потім усе ж повернулася. Довгий час це була єдина жива істота, моя супутниця недолі. Вереєна теж…

Він осікся, скривив морду.

— Теж любить кішок?— посміхнувся Геральт.

— Птахів,— вискалив зуби Нівеллен.— Прохопився, бодай його. А, та що там. Це ніяка не нова купецька дочка, Геральте, і не чергова спроба знайти зерно правди в старих небилицях. Це щось серйозніше. Ми любимо одне одного. Якщо засмієшся, дістанеш по писку.

Геральт не засміявся.

— Твоя Вереєна,— сказав він,— швидш за все русалка. Знаєш?

— Підозрюю. Худенька. Чорненька. Говорить рідко, мовою, якої я не знаю. Не їсть людську їжу. Цілими днями пропадає в лісі, потім вертається. Це типово?

— Більш-менш,— відьмак затяг попругу.— Ти, певно, думаєш, що вона не повернулася б, якби ти став людиною?

— Певен. Знаєш, як русалки уникають людей. Мало хто бачив русалку зблизька. А я і Вереєна… Ех, бодай її… Ну, бувай, Геральте.

— Бувай, Нівеллене.

Відьмак ткнув п’ятою кобилі в бік і подався до воріт. Виродок плівся збоку.

— Геральте?

— Ну?

— Я не такий дурний, як ти думаєш. Ти приїхав слідом одного з купців, який тут недавно побував. З ним щось трапилося?

— Так.

— Він був у мене три дні тому. З дочкою, втім, не із кращих. Я велів будинку замкнути всі двері й ставні, не подавав ознак життя. Вони покрутилися по двору й поїхали. Дівчина зірвала троянду з тітоньчиного куща й приколола до плаття. Шукай їх в іншому місці. Але будь обережний, це недобрі місця… Уночі в лісі небезпечно. Чутно й видно… недобре.

— Спасибі, Нівеллене. Я не забуду про тебе. Хто-зна, може, знайду когось, хто…

— Може, знайдеш. А може, і ні. Це моя проблема, Геральте, моє життя й моя кара. Я навчився з цим жити, звик. Як стане гірше — я теж звикну. А якщо вже стане зовсім невміч, не шукай нікого, приїжджай сам і кінчай справу. По-відьмачому. Бувай, Геральте.

Нівеллен розвернувся й швидко пішов до особняка. Жодного разу не оглянувшись.

3

Район був пустельний, дикий, зловісно недружелюбний. До настання сутінків Геральт на тракт не повернувся, не хотів робити гак, поїхав навпростець, через ліс. Ніч, поклавши меч на коліна, провів на лисій вершині високого пагорба біля невеликого багаття, в який раз у раз підкидав пучки борцю. Посеред ночі далеко в долині помітив світло, почув очманіле виття й спів і ще щось таке, що могло бути тільки лементом катованої жінки. Ледь розвидніло, він рушив туди, але знайшов лише витоптану галявину й обвуглені кістки в ще теплому попелі. У кроні могутнього дуба щось верещало й сичало. Це міг бути лісовик, але міг бути й звичайний лісовий кіт. Відьмак не став затримуватися, щоб перевірити.

4

Близько полудня, коли він напував Плотву з джерела, кобила дико заіржала, рвонулася, вищіривши жовті зуби й гризучи мундштук. Геральт машинально заспокоїв її Знаком і відразу побачив правильне коло, утворене голівками червонуватих грибків, що стирчали із моху.

Попередня
-= 20 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар