Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Тихіше, тихіше,— сказала Неннеке й прищулилася. – Притиш тон. Стеж за тим, що говориш і з ким говориш.

— Я знаю, з ким говорю!— ступив уперед лицар. Фальвік, той, що старший, міцно схопив його за лікоть і стиснув так, що скрипнула залізна рукавичка. Тайлес люто рвонувся.— А кажу я те, що виражає волю князя, господаря тутешніх володінь! Знай, жінко, біля воріт нас очікують дванадцять солдатів…

Неннеке сунула руку у висячий на поясі мішечок і вийняла невелику порцелянову баночку.

— Повір мені, я не знаю,— спокійно сказала вона,— що буде, якщо я розіб'ю цю баночку біля твоїх ніг, Тайлесе. Можливо, у тебе розірвуться легені. Не виключено, що ти покриєшся шерстю. А може, і те й інше разом, хто знає? Мабуть, тільки милостива Мелітеле.

— Ти смієш погрожувати мені чарами, жрице? Та наші солдати…

— Ваші солдати, варто хоч одному з них торкнутися жриці Мелітеле, будуть висіти на акаціях уздовж дороги до самого міста, причому навіть раніше, ніж сонце торкнеться обрію. Вони чудово знають це. Та й ти теж, Тайлесе, так що перестань грубіянити. Я приймала тебе, шмаркачу, прости, Господи, обкаканий, і мені шкода твоєї матері, але не спокушай долю. Не змушуй мене вчити тебе гарним манерам!

— Ну, добре, добре,— вставив відьмак, якому все це вже набридло.— Схоже, моя скромна персона може стати причиною серйозного конфлікту, а я не бачу приводу потурати цьому.

Пане Фальвіку, ви здаєтеся мені більш урівноваженим, ніж ваш супутник, якого, як я бачу, заносить по молодості. Послухайте, пане, я обіцяю незабаром покинути тутешні місця. Через два-три дні. Заявляю також, що не збирався й не збираюся надалі тут працювати, виконувати замовлення й приймати доручення. Я тут не в якості відьмака, а просто як приватна особа.

Граф Фальвік глянув йому в очі, і Геральт відразу зрозумів свій промах. В очах лицаря Білої Троянди чаїлася чиста, незворушна й нічим не замутнена ненависть. Відьмакові стало зрозуміло, що викидає й виганяє його зовсім не дюк Геревард, а Фальвік і йому подібні.

Лицар повернувся до Неннеке, шанобливо поклонився й почав промову. Говорив він спокійно й шанобливо. Говорив він логічно. Але Геральт знав, що Фальвік бреше як сивий мерин.

— Шановна Неннеке, прошу вибачити мені, але князь Геревард, мій сеньйор, не бажає бачити у своїх володіннях відьмака Геральта з Ривії. Байдуже, чи полює Геральт з Ривії на чудовиськ, чи вважає себе приватною особою. Князь знає, що Геральт з Ривії приватною особою не буває. Відьмак притягає неприємності, як магніт ошурки. Чарівники обурюються й шлють петиції, друїди у відкриту грозять…

— Не бачу підстав змушувати Геральта з Ривії страждати від розгнузданості тутешніх чарівників і друїдів,— перервала жриця.— З яких це пір Гереварда стала цікавити думка тих і інших?

— Досить базікати,— підняв голову Фальвик.— Або я виражаюся недостатньо зрозуміло, поважна Неннеке? Тоді скажу так ясно, що ясніше нікуди: ні князь Геревард, ні Капітул ордена не мають наміру ні дня терпіти в Елландері відьмака Геральта з Ривії, відомого як М'ясник із Блавікену.

— Тут не Елландер,— підхопилася із крісла жриця.— Тут храм Мелітеле! А я, Неннеке, головна жриця Мелітеле, не бажаю більше ні хвилини терпіти вас на території храму, добродії!

— Пане Фальвіку,— тихо вимовив відьмака,— послухайтеся голосу розуму. Я не бажаю ускладнень, та й вам, я гадаю, вони ні до чого. Я покину тутешні місця якнайбільше через три дні. Ні, Неннеке, прошу тебе, помовчи. Мені однаково вже пора в дорогу. Три дні, графе. Більшого я не прошу.

— І правильно робиш, що не просиш,— сказала жриця, перш ніж Фальвік встиг відповісти.— Ви чули, хлопці? Відьмак залишиться тут на три дні, тому що таке його бажання. А я, жриця Великої Мелітеле, буду приймати його в себе ці три дні, тому що таке моє бажання. Передайте це вашому Гереварду. Ні, не Гереварду. Його дружині, шляхетній Ермеллі, і додайте, що якщо вона хоче, щоб не переривалися поставки афродизій з моєї аптеки, то нехай заспокоїть свого дюка. Нехай стримує його капризи й фанаберії, які усе більше починають змахувати на кретинізм.

— Досить!— тонко крикнув Тайлес, і голос перейшов у нього у фальцет.— Не бажаю слухати, як якась шарлатанка ображає мого сеньйора і його дружину! Не прощу такої неповаги! Відтепер тут буде правити орден Білої Троянди. Кінець вашим розсадникам пітьми й забобонів. А я, лицар Білої Троянди…

— Слухай, ти, молокососе,— перервав Геральт, зле посміхнувшись.— Приборкай свій дурний язичок. Ти розмовляєш із жінкою, яку належно поважати. Тим більше лицареві Білої Троянди. Правда, щоб стати таким, останнім часом достатньо внести в скарбницю Капітулу тисячу новіградських крон, тому-то орден і став збіговиськом нащадків лихварів і кравців, але якась порядність у вас, сподіваюся, ще збереглася? Чи я помиляюся?

Тайлес сполотнів і потягнувся за мечем.

— Фальвіку,— сказав Геральт, не перестаючи посміхатися,— якщо він витягне меча, я відберу й відстьобаю шмаркача по задниці. А потім виб'ю ним двері.

Тайлес тремтячою рукою витяг з-за поясу залізну рукавичку й із дзенькотом кинув на підлогу до ніг відьмака.

Попередня
-= 24 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар