Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Ельтибальд, який зовсім не був божевільним, розшифрував написи на менгірах дауків, на надгробних плитах в некрополях вожгорів, проаналізував легенди й міфи детолаків. Ніяких сумнівів бути не могло. Чорне Сонце повинне було передвіщати швидке повернення Ліліт, шанованої на Сході під ім’ям Нійя, і загибель людства. Дорогу для Ліліт повинні були прокласти «шістдесят дів у золотих коронах, які кров'ю заповнять русла рік».

— Маячня,— сказав відьмак.— До того ж неримована. Усі пристойні пророцтва бувають у віршах. Усім відомо, що мав на увазі Ельтибальд і Рада Чарівників. Ви скористалися верзінням божевільного, щоб зміцнити свою владу, зруйнувати союзи, не допустити родинних зв'язків, улаштувати плутанину в династіях — словом, як слід посмикати за мотузочки, підв'язані до маріонеток у коронах. А ти мені мізки пудриш якимсь пророкуваннями, яких посоромився б навіть кривий старий на ярмарку.

— Можна скептично ставитися до теорії Ельтибальда, до інтерпретацій провісників. Але не можна заперечувати того факту, що в дівчат, що народилися після затемнення, спостерігаються жахливі мутації.

— Чому ж не можна? Я чув щось діаметрально протилежне.

— Я був присутній на розтині однієї з них,— сказав чарівник.— Геральте, те, що ми виявили усередині черепа й спинного мозку, неможливо було однозначно визначити. Якась червона губка. Внутрішні органі зміщені, перемішані, деяких взагалі немає. Усе покрите рухливими війками, синьо-рожевими клаптиками. Серце із шістьома камерами. Дві практично атрофовані, але все ж. Що ти на це скажеш?

— Я бачив людей, у яких замість рук орлині пазурі, людей з вовчими іклами. Людей з додатковими суглобами, додатковими органами й додатковими чуттями. Усе це були результати вашої метушні з магією.

— Кажеш, бачив різні мутації?— підняв голову чорнокнижник.— А скількох з них ти вколошкав за гроші у відповідності зі своїм відьмацьким покликанням? Га? Бо можна мати вовчі ікла й обмежитися тим, що їх показуєш дівкам у хліву, а можна мати вовчу натуру й нападати на дітей. Саме так було з породженими після затемнення дівчатками, у яких проявилася непоясненна схильність до жорстокості, агресивність, бурхливі вибухи гніву й надмірний темперамент.

— У будь-якої баби при бажанні можна відшукати подібне,— посміхнувся Геральт.— Що ти плетеш? Випитуєш, скільки мутантів я вбив, а чому тебе не цікавить, скількох я розчаклував, звільнив від пристріту? Я, відьмак, якого ви зневажаєте. А що зробили ви, могутні чорнокнижники?

— Застосували вищу магію. Нашу й священницьку, в різних храмах. Усі випробування минулися смертю дівчат.

— Це погано говорить про вас, а не про дівчат. Отже, перші трупи. Наскільки я розумію, розтинали тільки їх?

— Не тільки. Не дивися на мене так, сам прекрасно знаєш, що були ще трупи. Спочатку вирішили було ліквідувати всіх. Але потім передумали… Тих же, котрих все ж… забирали, розтинали. Одну піддали вівісекції.

— І ви, сучі діти, ще насмілюєтеся критикувати відьмаків? Ех, Стрегоборе, Стрегоборе, прийде день, люди порозумніють і візьмуться за вас.

— Не думаю, щоб це трапилося дуже скоро,— кисло зауважив чарівник.— Не забувай, ми діяли, захищаючи людей. Мутантки залили б кров'ю цілі країни.

— Так стверджуєте ви, чаклуни, позадиравши носи вище свого німба непогрішності. Коли вже про це зайшла мова, ти, імовірно, не станеш стверджувати, що нібито, полюючи на так званих мутантів, ви жодного разу не помилилися?

— Гаразд,— сказав Стрегобор після довгого мовчання.— Буду відвертий, хоча у власних інтересах і не варто було б. Помилялися, і до того ж не раз. Розділити їх по групах виявилося досить важкою справою. Тому ми перестали їх… убивати, а стали ізолювати.

— Ну так, ваші знамениті вежі,— фиркнув відьмак.

— Так, наші вежі. Однак це була чергова помилка. Ми недооцінили їх, і багато утекли. Серед принців, особливо тих, що молодші, яким нічого було робити, а ще менше — втрачати, поширилася якась ідіотська мода звільняти ув'язнених красунь. На щастя, більшість звернула собі шиї.

— Наскільки мені відомо, ув'язнені у вежах дівчата швидко вмирали. Поговорюють, не без вашої допомоги.

— Брехня. Однак дійсно вони швидко поринали в апатію, відмовлялися від їжі… Що цікаво, незадовго до смерті в них проявлявся дар яснобачення. Черговий доказ мутації.

— Що не доказ, то усе менш переконливий. Може, є й інші?

— Є. Приміром, Сільвена, хазяйка в Нароці, до якої нам не вдалося навіть наблизитися, так швидко вона взяла владу у свої руки. Зараз там кояться моторошні речі. Фіалка, дочка Евермира, утекла з вежі, скориставшись шнурком, сплетеним з кісок, і давно тероризує Північний Вельгад. Берніку з Тальгару звільнив дурень-принц. Його ж і засліпили і тепер він сидить у ямі, а найпомітніший елемент пейзажу в Тальгарі — шибениця. Є й ще приклади.

— Отож бо, що є,— сказав відьмак.— У Ямурлаці, наприклад, править дідок Абрад, у нього золотуха, жодного зуба, народився він, вважай, років за сто до затемнення, а не засне, доки кого-небудь не обезголовлять у його присутності. Вирізав усіх родичів й перебив половину країни в стані, як це говориться, неосудності. Помітні й сліди надмірного темпераменту, замолоду в нього, здається, прізвисько було Абрад Задериспідничка. Ех, Стрегоборе, хороше було б, якщо б жорстокість владик можна було пояснити мутацією або закляттями…

Попередня
-= 28 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар