Слава ЗСУ!

— Послухай, Геральте…

— І не подумаю. Ти не переконаєш мене у своїй правоті й тим більше в тому, що Ельтибальд не був божевільним розбійником. Повернімося до чудовиська, яке тобі нібито загрожує. Я вислухав тебе й повинен сказати: розказана тобою історія мені не подобається. Але я дослухаю її до кінця.

— Не перебиваючи єхидними зауваженнями?

— Обіцяти не можу.

— Ну що ж,— Стрегобор засунув руки в рукави балахону,— тим більше це займе часу. Отже, історія почалася в Крейдені, маленькому північному князівстві. Дружиною Фредефалька, що княжив у Крейдені, була Аридея, розумна, освічена жінка. У роду в неї були безліч послідовників мистецтва чорнокнижників, і, імовірно, у спадщину їй дістався досить рідкісний і могутній артефакт, Дзеркало Нехалени. Як відомо, Дзеркалами Нехалени в основному користувалися пророки і ясновидці, бо вони безпомилково, хоч і плутано, пророкували майбутнє. Аридея досить часто зверталася до Дзеркала…

— Зі звичайним, як я думаю, питанням,— перервав Геральт,— «Хто на світі всіх миліший?» Наскільки мені відомо, Дзеркала Нехалени поділяються на улесливі й розбиті.

— Помиляєшся. Аридею більше цікавила доля країни. А відповідаючи на її питання, Дзеркало передбачило болісну смерть її самої й безлічі її підданих від руки або з вини дочки Фредефалька від першого шлюбу. Аридея постаралася, щоб звістка ця дійшла до Ради, а Рада послала в Крейден мене. Думаю, не треба додавати, що доня Фредефалька народилася незабаром після затемнення. Я якийсь час спостерігав за дівчиськом. І доки спостерігав, вона встигла замучити канарку, двох щенят і ручкою гребеня виколоти око служниці. Я провів кілька тестів за допомогою заклинань, більшість їх підтвердила, що дівчисько було мутантом. Я доповів про це Аридеї, тому що Фредефальк світу поза донею не бачив. Аридея, як я сказав, була жінкою недурною…

— Ясно,— знову перервав Геральт,— і треба думати, не надто любила падчірку. Воліла, аби трон успадковували її власні діти. Про подальше можна здогадатися. Схоже, там не виявилося нікого, хто міг би звернути доні шию. Та принагідно й тобі на додачу.

Стрегобор зітхнув, здійняв очі догори, тобто до неба, на якому, як і раніше, багатобарвно й барвисто переливалася веселка.

— Я був за те, щоб її тільки ізолювати, але княгиня вирішила інакше. Найняла єгеря-бандита й відіслала з ним маля в ліс. Пізніше ми знайшли його в заростях. Він лежав без штанів, так що хід подій відновити було неважко. Вона встромила йому шпильку в мозок через вухо, імовірно, коли його увага була поглинена зовсім іншим.

— Якщо ти думаєш, що мені його шкода,— буркнув Геральт,— то помиляєшся.

— Ми влаштували облаву,— продовжував Стрегобор,— але дівчисько як крізь землю провалилося. А мені довелося терміново ретируватися із Крейдену, тому що Фредефальк почав щось підозрювати. Лише через чотири роки я одержав звістку від Аридеї. Вона вистежила дівку, та жила в Магакамі із сімома гномами зараз, яких переконала, що набагато вигідніше оббирати купців на дорогах, ніж запилювати собі легені в шахті. Її всюди називали Сорокопудкою, тому що пійманих вона любила живцем насаджувати на гострі коли. Аридея кілька разів наймала вбивць, але жоден не повернувся. А потім уже важко було знайти бажаючих, слух про дівку пройшов усюди. Мечем навчилася працювати так, що мало який мужик міг з нею зрівнятися. Мене знову викликали, я крадькома явився в Крейден і тут довідався, що Аридею отруїли. Усі вважали, що це робота самого Фредефалька, який вигледів собі наложницю молодшу й гарячішу, але я думаю, без Ренфрі тут не обійшлося.

— Ренфрі?

— Так звали Сорокопудку. Я стверджую, що Аридею отруїла вона. Князь Фредефальк незабаром загинув при дивних обставинах на полюванні, а старший син Аридеї пропав безвісти. Звичайно, і це теж була робота дівчиська. Я кажу «дівчисько», а їй на той час стукнуло вже сімнадцять. І вона непогано підросла.

— На той час,— продовжував чаклун після недовгого мовчання,— вона і її гноми вже нагнали страху на весь Махакам. Але одного разу вони з якогось приводу посперечалися, не знаю, чи то через поділ здобичі, чи то через черговість ночі на тижні, важливо, що в хід пішли ножі. Сімка гномів не пережила різанини. Вийшла сухою з води тільки Сорокопудка. Вона одна. Але тоді я вже був у Махакамі. Ми зустрілися віч-на-віч, вона миттєво впізнала мене й відразу докумекала, яка була моя роль тоді в Крейдені. Запевняю тебе, Геральте, я ледь встиг виговорити заклинання, а руки тряслися в мене страшно, коли ця дика кішка кинулася на мене, розмахуючи мечем. Я ув’язнив її у витончену брилу гірського кришталю, шість ліктів на дев'ять. Коли вона поринула в летаргію, я кинув брилу в гном’ячу шахту й завалив ствол.

— Халтурна робота,— прокоментував Геральт.— Легко розчаклувати. Не можна було спопелити, чи що? Адже у вас стільки винятково милих заклинань.

— Не в мене. Не моя спеціальність. Але ти правий, я схалтурив. Віднайшовся якийсь ідіот-королевич, який витратив безліч грошей на контрзаклинання, розчаклував її й із тріумфом привіз до себе додому, у якесь брудне королівство на сході. Його батько, старий розбійник, виявився розумнішим. Відстьобав синочка, а Сорокопудку вирішив випитати про скарби, які та награбувала разом із гномами й хитромудро сховала. Помилка татуся полягала в тому, що коли її, нагу, розпластали на лаві в ката, у того в помічниках ходив старший син короля. Якось так вийшло, що ранком той же старший син, котрий до того часу вже осиротів і втратив геть усю рідню, сидів на троні, а Сорокопудка зайняла місце першої фаворитки.