Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

У мого першого «чудовиська», Іоле, була розкішна лисина і огидні зуби. Я зустрівся з ним на тракті, де він разом з дружками-мародерами з якоїсь армії зупинив селянську підводу і витягнув дівчинку років, ймовірно, тринадцяти, а може, й менше. Дружки тримали батька дівчинки, а лисий зривав з неї платтячко і верещав, що їй-бо саме час дізнатися, що таке справжній чоловік. Я під'їхав, зліз з сідла і сказав лисому, що для нього теж настав такий час. Мені це здавалося страшенно смішним. Лисий відпустив дівча і кинувся на мене з сокирою. Він був страшенно повільний, але міцненький. Я вдарив його двічі, тільки тоді він впав. Удари були не дуже точні, але дуже, я б сказав, ефектні, такі, що дружки лисого втекли, бачачи, що може зробити з людини відьмацький меч.

Тобі не нудно, Іоле?

Мені потрібна ця розмова. Вона мені дуже потрібна.

То на чому я зупинився? Так, на моєму першому благодіянні. Бачиш, Іоле, в Каер Морхені мені в голову вбили, що не слід вплутуватися в такі історії, треба обходити їх стороною, не вдавати із себе мандрівного лицаря і не підміняти правоохоронців. Я вийшов на тракт не геройствувати, а за гроші виконувати доручені мені роботи. А я втрутився, як дурень, не від'їхавши й п'ятдесяти верст від підніжжя гір. Знаєш, чому я це зробив? Хотів, щоб дівчинка, заливаючись сльозами, цілувала мені, своєму визволителю, руки, а її батько розсипався би в подяках, стоячи на колінах. Натомість батько дівчинки втік разом з мародерами, а дівчинку, на яку пролилася більша частина крові лисого, вирвало, і з нею стався напад істерії, а коли я до неї підійшов, вона з переляку знепритомніла. З тих пір я майже ніколи не встрявав у подібні історії.

Я відвідував міста і фортеці, шукав сповіщення, прибиті до стовпів на перехрестях. Шукав повідомлення на кшталт: «Терміново потрібен відьмак. Оплата за угодою». А потім, як правило, було якесь урочище, підземелля, некрополь чи руїни, лісовий яр або печера в горах, забита кістками і смердючим падлом. І що-небудь таке, єдиною метою якого було вбивати. Від голоду, заради задоволення, виконуючи чиюсь хвору волю, з інших причин, але — вбивати. Мантихор, виверн, мгляк, жагниця, жряк, химера, лісовик, вампір, гуль, гравейр, перевертень, гігаскорпіон, стрига, упир, яга, мара, глумець. І був танець у темряві та помахи меча. І був страх і жах в очах того, хто вручав мені потім плату.

Помилки? А як же, були.

Але я завжди дотримувався принципів. Ні, не кодексу. Іноді просто прикривався кодексом. Людям це подобається. Тих, хто має кодекси і керується ними, шанують і поважають.

Не існує ніяких кодексів, Іоле. Ще не написаний жоден кодекс для відьмаків. Я свій собі придумав сам. Взяв і придумав. І дотримувався його. Завжди…

Ну, скажімо, майже завжди.

Адже бувало й так, що мені здавалося, ніби все ясно, ніяких сумнівів. Просто треба сказати собі: «А яке мені діло? Чи не все одно, я — відьмак». І слід було прислухатися до голосу розуму. Послухатися інтуїції, якщо не досвіду. Та хоч би й звичайного, звичайнісінького собі страху.

Треба було послухати голосу розуму і тоді…

Я не послухався.

Я думав, вибираю Менше Зло. Ну і вибрав… Менше Зло. Менше Зло! Я, Геральт з Ривії. Якого ще називають М'ясником з Блавікену. Ні, Іоле, не торкайся моєї руки. Контакт може вивільнити в тобі… Ти можеш побачити…

Я не хочу, щоб ти побачила. Не хочу знати. Мені відоме моє Призначення, яке крутить і вертить мною, як смерч. Моє Призначення? Воно йде за мною слідом, але я ніколи не озираюся.

Петля? Так, Неннеке, здається, відчуває це. Що мене тоді смикнуло, в Цинтрі? Хіба можна було так нерозумно ризикувати?

Ні, ні і ще раз ні. Я ніколи не озираюся. А в Цинтру не повернуся, буду обходити її, як розсадник чуми. Ніколи туди не повернуся.

Так, якщо мої розрахунки вірні, дитина повинна була народитися в травні, приблизно в дні свята Беллетейн. Якщо я правий, то це був би цікавий збіг обставин. Бо Йєннефер теж народилася в Беллетейн…

Пішли, Іоле. Сутеніє.

Дякую тобі за те, що ти погодилася зі мною поговорити.

Дякую тобі, Іоле.

Ні, ні, зі мною все в порядку. Я почуваю себе чудово.

Цілком.

Цілком.

Питання ціни

1

До горла відьмака був приставлений ніж.

Відьмак лежав, занурившись в мильну воду й відкинувши голову на слизький край дерев'яної бадді. У роті відчувався гіркий присмак мила. Ніж, тупий як валянок, болісно скріб йому кадик, із хрускотом переміщуючись до підборіддя.

Цирульник з міною художника, що усвідомлює народження шедевра, шкрябнув ще раз, ніби роблячи останній мазок, потім витер йому обличчя шматком лляного полотна, змоченого чимсь таким, що цілком могло зійти за настоянку лікарського дягелю.

Геральт підвівся, дозволив слузі вилити на себе цебро води, виліз із бадді, залишаючи на підлозі сліди мокрих ніг.

— Рушник, пане,— слуга із цікавістю глянув на його медальйон.

— Дякую.

— Ось одяг,— сказав Гаксо.— Сорочка, штани, підштанники, камзол. А ось взуття.

Попередня
-= 39 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар