Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

Геральт не посміхнувся ні насмішкувато, ні єхидно, хоча було в нього таке бажання.

— Я думала,— буркнула королева, приділяючи, здавалося, всю увагу виключно фазанячому стегенцю,— ти що-небудь скажеш. Або посміхнешся. Ні? Тим краще. То чи можна вважати, що ми уклали угоду?

— Нечіткі завдання,— сухо кинув відьмак,— неможливо чітко виконувати, королево.

— А що тут нечіткого? Ти ж відразу про все здогадався. Дійсно, я планую союз із Скелліге й заміжжя моєї дочки, Паветти. Ти не помилився, припустивши, що моїм планам щось загрожує, а також, що потрібний мені, щоб цю загрозу ліквідувати. Але на тому твоя здогадливість і закінчується. Припустивши, начебто я плутаю професію твою із професією найманого вбивці, ти завдав мені болю. Урахуй, Геральте, я входжу до числа тих небагатьох владик, які абсолютно точно знають, чим займаються відьмаки й для яких справ їх слід запрошувати. З іншого боку, якщо хтось убиває людей так само спритно, як ти, нехай навіть і не заради грошей, він не повинен дивуватися тому, що настільки багато людей приписують йому професіоналізм у подібних справах. Твоя слава випереджає тебе, Геральте, і вона гучніша, ніж триклята волинка Драйга Бон-Дху. Та й приємних звуків у ній настільки ж мало.

Волинщик, хоч і не міг чути слів королеви, закінчив свій концерт. Застільники нагородили його хаотичною, гучною овацією й з новими силами кинулися винищувати запаси їжі й напоїв, віддавшись спогадам про хід різних битв і непристойним жартам про жінок. Кудкудак раз у раз видавав голосні звуки, однак неможливо було визначити однозначно, чи було це наслідування чергової тварини, або ж спроби полегшити переобтяжений шлунок.

Ейст Турсеах перегнувся через стіл.

— Королево, ймовірно, серйозні проблеми спонукують тебе увесь свій час присвячувати винятково хазяїну із Чотирирогу, але, я гадаю, пора б уже глянути на принцесу. Чого ми чекаємо? Не того ж, щоб Крах ан Крайт упився вкрай. А це вже близько.

— Ти, як завжди, правий, Ейсте.— Каланте тепло посміхнулася. Геральт не переставав дивуватися багатому арсеналу її посмішок.— Дійсно, ми зі шляхетним Равіксом обговорювали надзвичайно важливі справи. Але не хвилюйся, я присвячу час і тобі. Але ти ж знаєш мій принцип: спочатку справи, потім задоволення. Пане Гаксо!

Вона підняла руку, кивнула кастелянові. Гаксо мовчки встав, вклонився й швидко побіг по сходах, зникши в темній галерейці. Королева знову повернулася до відьмака.

— Чув? Ми, виявляється, надто захопилися бесідою. Якщо Паветта вже перестала вертітися перед дзеркалом, то зараз прийде. Тому слухай уважно, повторювати я не стану. Я прагну добитися того, що задумала й що ти досить точно вгадав. Ніяких інших рішень бути не може. Що стосується тебе, то в тебе є вибір. Тебе можуть змусити діяти за моїм наказом… Наслідки непослуху не бачу змісту розтлумачувати. Слухняність, зрозуміло, буде щедро нагороджена. Або ж ти можеш зробити мені платну послугу. Зауваж, я не сказала: «Можу тебе купити», тому що вирішила не уражати твого відьмацького самолюбства. Погодься, різниця колосальна?

— Розміри цієї різниці якось вислизнули від моєї уваги.

— То ти вже постарайся бути більш уважний, коли я говорю з тобою. Різниця, дорогий мій, полягає в тому, що купленому покупець платить на власний розсуд, а той, хто робить послугу ціну призначає сам. Ясно?

— Більш-менш. Припустимо, я вибираю форму платної послуги. Але тобі не здається, що мені слід знати, у чому ця послуга полягає?

— Ні, не слід. Якщо це наказ, то він, звичайно, повинен бути конкретним і однозначним. Інша справа, коли мова йде про платну послугу. Мене цікавить результат. Нічого більше. Якими засобами ти його забезпечиш — твоя справа.

Геральт, піднявши голову, зустрівся із чорним пронизуючим поглядом Мишовура. Друїд зі Скелліге, не спускаючи з відьмака очей, ніби в задумі кришив у руці шматочок хліба, впускаючи крихти. Геральт глянув на стіл. Перед друїдом на дубовій стільниці крихти хліба, зернятка каші й червоні уламочки панцира омара швидко ворушилися, бігаючи немов мурахи. І складалися в руни. Руни — на мить — з'єдналися в слово. У питання.

Мишовур чекав, не спускаючи з Геральта очей. Відьмак ледь помітно кивнув. Друїд опустив повіки і з кам'яним обличчям змів крихти зі столу.

— Шляхетні добродії!— оголосив герольд.— Паветта із Цинтри!

Гості затихли, повернувши голови до сходів.

Попереду йшли кастелян і світловолосий паж у пурпурового кольору куртці, за ними повільно, опустивши голову спускалася принцеса. Волосся в неї було того ж кольору, що в матері,— попелясто-сіре, але вона носила його заплетеними у дві товсті коси, що доходили майже до сідниць. Крім діадемки з мистецьки вирізаною гемою й поясу із дрібних золотих ланок, що охоплював на стегнах довге сріблясто-блакитне плаття, на Паветті не було ніяких прикрас.

Супроводжувана пажем, герольдом, кастеляном і Віссегердом, принцеса пройшла до столу й зайняла вільний стілець між Дрогодаром та Ейстом Турсеахом. Лицар-острів'янин поспішив подбати про її кубок і зайняти розмовою. Геральт звернув увагу, що відповідала вона не більше ніж одним словом. Очі в неї були постійно опущені й увесь час прикриті довгими віями, навіть під час гучних тостів, що летіли з усіх боків столу. Її краса, безсумнівно, справила враження на бенкетуючих. Крах ан Крайт перестав скрикувати й мовчки витріщався на Паветту, забувши навіть про кубок з пивом. Віндхальм з Аттре пожирав принцесу очима, переливаючись усіма барвами мінливості, немов лише кілька піщинок у годиннику відокремлювали його від шлюбного ложа. Підозріло зосередившись, розглядали мініатюрне личко дівчинки Кудкудак і брати зі Стрепту.

Попередня
-= 44 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар