Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Так,— тихо сказала Каланте, явно задоволена ефектом.— Що скажеш, Геральте? Без зайвої скромності — діва вродилася в матір. Мені навіть трохи шкода віддавати її в руки рудому опецьку Краху. Уся надія на те, що, може, зі шмаркача виросте щось такого ж класу, як Ейст Турсеах. Що не кажи — та ж кров. Ти мене слухаєш, Геральте? Цинтра повинна вступити в союз зі Скелліге, тому що того вимагають державні інтереси. Моя дочка повинна вийти за відповідну людину, тому що це моя дочка. Саме цей результат ти повинен мені забезпечити.

— Я? Невже недостатньо твоєї волі, королево?

— Події можуть піти так, що буде недостатньо.

— Що може бути сильнішим твоєї волі?

— Призначення.

— Ага. Значить, я, слабкий відьмак, повинен опиратися Призначенню, яке сильніше королівської волі. Відьмак, що бореться із Призначенням! Яка іронія!

— У чому ти бачиш іронію?

— Не будемо про це. Королево, схоже, послуга, якої ти вимагаєш, межує із неможливістю.

— Якби вона межувала з можливістю,— процідила крізь зуби Каланте,— я впоралася б сама, мені не знадобився б знаменитий Геральт з Ривії. Перестань мудрувати. Зробити можна все, це лише питання ціни. Чорт забирай, у твоєму відьмацькому ціннику повинна бути ціна за те, що межує із неможливістю. Думаю, чимала. Забезпеч потрібний мені результат, і ти отримаєш те, що побажаєш.

— Як ти сказала, королево?

— Дам, що побажаєш. Не люблю повторювати. Цікаво б довідатися, відьмаче, ти перед кожною роботою, за яку берешся, намагаєшся відбити в наймача бажання так само вперто, як у мене? Час іде, відьмаче. Так, чи ні? Відповідай.

— Так.

— Краще. Краще, Геральте. Твої відповіді вже набагато ближчі до ідеалу, усе більше скидаються на ті, яких я очікую. А тепер непомітно простягни ліву руку й помацай за спинкою мого трону.

Геральт сунув руку під жовто-блакитне драпірування. Майже відразу ж наткнувся на меч, пласко прикріплений до оббитої тисненою козячою шкірою спинки. Прекрасно знайомий меч.

— Королево,— кинув він тихо,— не кажучи вже про те, що я раніше сказав щодо знищення людей, ти, звичайно, розумієш, що проти Призначення меча недостатньо?

— Розумію,— Каланте опустила голову.— Необхідний ще відьмак, який цей меч тримає. Як бачиш, я подбала й про це.

— Королево…

— Ні слова більше, Геральте. Ми й так занадто довго перешіптуємося. На нас дивляться, а Ейст починає закипати. Тільки не надто налягай. Я волію, щоб рука в тебе була твердою.

Він так і зробив. Королева включилася в розмову, яку вели Ейст, Віссегерд та Мишовур за мовчазної і сонної участі Паветти. Дрогодар відклав лютню й надолужував згаяне в їжі. Гаксо був неговіркий. Воєвода з важко вимовним іменем, який щось чув про справи й проблеми Чотирирогу, запитав із пристойності, чи добре жеребляться кобили. Геральт відповів, що, мовляв, так, краще, ніж жеребці. Він не був певен, що жарт правильно зрозуміли. Більше питань воєвода не задавав.

Мишовур увесь час намагався зустрітися поглядом з відьмаком, але крихти на столі вже не ворушилися.

Крах ан Крайт усе більше зближався із двома братами зі Стрепту. Третій, наймолодший, зовсім захмелів, намагаючись витримати темп, запропонований Драйгом Бон-Дху. Здавалося, скальд із цього змагання вийшов тверезим як скельце.

Ті гості, що зібралися наприкінці столу, більш молоді й не настільки важливі, фальшиво затягли відому пісеньку про рогате козеня й мстиву, геть-чисто позбавлену почуття гумору бабцю.

Курчавий слуга й капітан варти в жовто-блакитних кольорах Цинтри підбігли до Віссегерду. Маршал, поморщившись, вислухав доповідь, устав, підійшов до трону й, низько нахилившись, щось прошептав королеві. Каланте швидко глянула на Геральта й відповіла коротко, односкладово. Віссегерд нахилився ще нижче, зашептав, королева різко глянула на нього, мовчки вдарила долонею по підлокітнику трону. Маршал поклонився, передав наказ капітанові варти. Геральт не розчув, що це був за наказ. Однак побачив, що Мишовур неспокійно ворухнувся й глянув на Паветту — принцеса сиділа нерухомо, опустивши голову.

У залі почулися важкі кроки, що віддавали металом, пробиваючись крізь гул за столом. Бенкетуючі підняли голови і обернулися.

Фігура, що наближалася, була закована в панцир, скомбінований з металевих пластин і протруєної у воскові шкіри. Опуклий, гранований, чорно-блакитний нагрудник заходив на сегментну спідницю й короткі захисні щитки на стегнах. Металеві наплічники щетинилися гострими сталевими голками, забрало з густою сіткою, витягнуте на зразок собачої морди, було всіяне шипами, як шкірка каштана.

Хрускаючи й скриплячи, дивний гість наблизився до столу й застиг напроти трону.

— Шляхетна королево, шляхетні добродії,— проговорив прибулець через забрало, роблячи незграбний уклін.— Прошу вибачити за те, що порушую врочистий бенкет. Я Їжак з Ерленвальду.

— Вітаю тебе, Їжаче з Ерленвальду,— повільно проговорила Каланте.— Займи місце за столом. Ми в Цинтрі раді будь-якому гостю.

— Дякую, королево,— Їжак з Ерленвальду ще раз поклонився, торкнувся грудей рукою в залізній рукавичці.— Однак я прибув у Цинтру не як гість, а в справі — важливій, такій, що не терпить зволікання. Якщо королева Каланте дозволить, я викладу її суть негайно, не забираючи у вас надміру часу.

Попередня
-= 45 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 11.


Останній коментар

Віталій 13:48:18

Сам ти херня!!!


Віталій 13:47:06

Хороша книга!!!!


максим 25.09.2018

клас всім рикоментую сайт прочитав за 3 дня


Додати коментар