Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Вважатиму за честь.

— Мені здається,— королева глянула у вікно,— світає. Пора…

Вона різко повернулася туди, де Паветта й Дані про щось шепотілися, тримаючись за руки й ледве не стикаючись чолами.

— Дані!

— Так, королево?

— Ти чуєш? Світає! Уже світло! А ти…

Геральт глянув на Мишовура, Мишовур на Геральта, і обоє розсміялися.

— Що це вас так розсмішило, чарівники? Хіба не бачите…

— Бачимо, бачимо,— запевнив Геральт.

— Ми чекали, доки ти сама побачиш,— хмикнув Мишовур.— Мене цікавило, коли ти зрозумієш.

— Що?

— Ти зняла закляття. Ти його зняла,— сказав відьмак.— У той момент, коли вимовила: «Віддаю тобі Паветту», здійснилося Призначення.

— Це вже точно,— підтвердив друїд.

— О боги,— повільно проговорив Дані.— Нарешті. Чорт забирай, я думав, буду більше радіти, думав, заграють бойові труби або що-небудь схоже… Звичка. Королево! Дякую тобі. Паветто, ти чуєш?

— Угу,— сказала принцеса, не піднімаючи очей.

— Таким чином,— зітхнула Каланте, втомлено дивлячись на Геральта,— все добре кінчається. Адже вірно, відьмаче? Закляття зняте, насуваються два весілля, ремонт тронної зали займе приблизно місяць, четверо вбитих, незліченна маса поранених, Райнфарн із Аттре ледве дихає. Радій! Чи знаєш, відьмаче, був момент, коли я збиралася наказати тобі…

— Знаю.

— А тепер я повинна віддати тобі… належне. Господи, яка тавтологія, або як там її… Я вимагала результату, і от він — результат. Цинтра укладає союз зі Скелліге. Моя дочка вдало виходить заміж. Мені щойно подумалося, що все й без того минулося б успішно відповідно до Призначення, навіть якщо б я не запросила тебе на бенкет і не посадила поруч із собою. Але я помилялася. Призначення міг звести нанівець кинджал Райнфарна. А Райнфарна стримав меч у руці відьмака. Ти чесно відробив своє. Залишилося лише питання ціни. Говори, чого ти бажаєш?

— Хвилиночку,— сказав Дані, обмацуючи перебинтований бік.— Питання ціни, кажеш? Боржник — я, і мені слід…

— Не переривай мене, зятю,— прищулилася Каланте.— Твоя теща не терпить, коли її переривають. Запам'ятай! І знай, ніякий ти не боржник. Так вже вийшло, що ти був чимсь на зразок предмету угоди, яку уклали ми з Геральтом з Ривії. Я сказала, ми квити, і не бачу сенсу нескінченно просити в тебе прощення. Але договір наш як і раніше в силі. Ну, Геральте, твоя ціна?

— Добре,— сказав відьмак.— Прошу дати мені твій зелений шарф, Каланте. Нехай він завжди нагадує мені про колір очей найпрекраснішої із усіх відомих мені королев.

Каланте розсміялася, зняла із шиї намисто зі смарагдами.

— Ця дрібничка,— сказала вона,— виконана з каменів відповідного відтінку. Збережи її разом із приємними спогадами.

— Можна й мені дещо сказати?— скромно вимовив Дані.

— Зрозуміло, зятю, прошу, прошу.

— Я продовжую стверджувати, що я — твій боржник, відьмаче. Моєму життю загрожував кинджал Райнфарна. Мене вбили б вартові, якби не ти. І коли заходить мова про яку б то не було ціну, платити повинен я. Ручаюся, мене на це вистачить. Чого ти бажаєш, Геральте?

— Дані,— повільно проговорив Геральт,— відьмаку, якому ставлять таке запитання, належить просити, щоб його повторили.

— Повторюю. Тому що, бачиш, я — твій боржник ще й з іншої причини. Коли я довідався там, у залі, хто ти такий, я зненавидів тебе й подумав про тебе дуже погано. Я вважав тебе сліпим, кровожерливим знаряддям, кимсь таким, хто бездумно й нещадно вбиває, отирає кров із клинка й перераховує гроші. Але я переконався, що професія відьмака дійсно гідна поваги. Ти захищаєш нас не тільки від Зла, що чаїться в пітьмі, але й від того, яке сидить у нас самих. Шкода, що вас так мало.

Каланте посміхнулася. Уперше за цю ніч Геральт готовий був визнати, що посмішка вийшла природньою.

— Добре сказав мій зять. До цього я повинна додати два слова. Рівно два. Вибач, Геральте.

— А я,— серйозно сказав Дані,— повторюю: чого ти бажаєш?

— Дані,— так само серйозно сказав Геральт,— Каланте, Паветто. І ти, шляхетний лицарю Турсеах, майбутній королю Цинтри. Щоб стати відьмаком, потрібно народитися під покровом Призначення, а дуже мало тих, хто так народжується. Тому нас так мало. Ми старіємо, гинемо й не можемо нікому передати свої знання, свої здібності. Нам бракує спадкоємців. А цей світ повний Зла, яке тільки й чекає моменту, коли нас не стане.

— Геральте,— шепнула королева.

— Так, королево, ти не помилилася. Дані! Ти даш мені те, що вже маєш, але про що не знаєш. Я повернуся в Цинтру через шість років, щоб перевірити, чи було Призначення до мене прихильне.

— Паветто,— розкрив очі Дані.— Невже ти…

— Паветто!— викликнула Каланте.— Ти… Невже…

Принцеса потупилася й почервоніла. А потім відповіла.

Голос розуму – 5

— Геральте! Агов! Ти тут?

Геральт відірвався від пожовклих шорсткуватих сторінок «Історії світу» Родеріка де Новембра — цікавого, хоч і дещо суперечливого твору, який вивчав із учорашнього дня.

— Я тут. У чому справа, Неннеке? Я тобі потрібен?

Попередня
-= 53 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар