Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Ох вже ця нинішня молодь!— фиркнув Мишовур, дивлячись на них.— Раненько починають! Одне тільки в них в голові.

— А саме?

— Хіба ти не знаєш, відьмаче, що дівчина, себто незаймана, не могла б скористатися Силою?

— Пропади вона пропадом, її невинність,— буркнув Геральт.— І взагалі, звідки в неї такі здібності? Наскільки мені відомо, ні Каланте, ні Роґнер…

— Успадкувала через покоління, це вже точно,— проговорив друїд.— Її бабка, Адалія, порухом брів піднімала розвідний міст. Агов, Геральте, глянь-но! А ця ніяк не заспокоїться!

Каланте, що висіла на плечі Ейста Турсеаха, указала на пораненого Їжака вартовим. Геральт і Мишовур швидко, але, як виявилося, даремно, підійшли. Вартові відскочили від напівлежачого тіла, позадкували, шепотячи й бурмочучи щось невиразне.

Химерна морда Їжака розпливлася, затуманилася, почала втрачати обриси. Шипи й щетина, погойдуючись, перетворилися в чорне, блискуче, кучеряве волосся й кучерявеньку борідку, що обрамляли бліде, кутасте чоловіче обличчя, прикрашене великим носом.

— Що… — заїкаючись, вимовив Ейст Турсеах.— Хто це? Їжак?

— Дані,— ласкаво сказала Паветта.

Каланте, стиснувши зуби, відвернулася.

— Зачарований?— пробурчав Ейст.— Але як…

— Пробило північ,— сказав відьмак.— Саме зараз. Дзенькіт, який ми чули раніше, був непорозумінням і помилкою… дзвонаря. Вірно, Каланте?

— Вірно, вірно,— простогнав чоловік на ім’я Дані, відповівши замість королеви, яка, втім, і не збиралася відповідати.— Однак, може, хто-небудь, замість того щоб базікати, допоможе мені зняти залізяки й викличе лікаря? Збожеволілий Райнфарн тицьнув мене під ребро.

— До чого нам лікар?— сказав Мишовур, виймаючи прутик.

— Досить,— Каланте випрямилася, гордо піднявши голову.— Досить. Коли все скінчиться, я хочу бачити вас у себе в палатах. Усіх, хто тут стоїть. Ейст, Паветта, Мишовур, Геральт і ти… Дані. Мишовуре?

— Так, королево?

— А цей твій прутик… Я стукнулася спиною. І… навколо…

— Слухаюся, королево.

3

— …закляття,— продовжував Дані, потираючи скроні.— З народження. Я так і не знаю, у чому була причина й хто це зробив. З опівночі до зорі — нормальна людина, від зорі… самі бачили що. Акерспаарк, мій батько, хотів це приховати. У Мехті люди марновірні, чаклунство й закляття в королівській родині могли б фатальним чином позначитися на династії. Із двору мене забрав один з батьківських лицарів, виховав, удвох ми бродили по світу, мандрівний лицар зі зброєносцем. Потім, коли він загинув, я блукав один. Уже й не пам'ятаю, від когось почув, що від закляття мене може звільнити тільки дитина-несподіванка. Незабаром я зустрів Роґнера. Решта вам відома.

— Про інше ми знаємо або догадуємося,— кивнула Каланте.— Особливо про те, що ти закрутив голову моїй доньці. Паветто! І давно?

Принцеса опустила голову й підняла один палець.

— Ну, от вам! Ах ти, маленька чаклунко. У мене під носом! Ну дай тільки довідатися, хто впускав його вночі в замок! Ох, доберуся я до фрейлін, з якими ти ходила збирати первоцвіти! Первоцвіти, чорт забирай! Ну й що мені тепер з вами робити?

— Каланте… — почав Ейст.

— Не поспішай, Турсеаху. Я ще не скінчила. Дані, все сильно ускладнилося. Ти з Паветтою вже скоро рік, так? І нічого. Це значить, що ти не в того батька вторгував обіцянку. Призначення пожартувало над тобою. Яка іронія, як каже Геральт з Ривії. Відьмак.

— Чхав я на Призначення, закляття й іронії,— поморщився Дані.— Я люблю Паветту, вона любить мене, тільки це має значення. Ти, королево, не можеш завадити нашому щастю.

— Можу, Дані, можу, і ще й як,— посміхнулася Каланте однією зі своїх безвідмовних посмішок.— Але, на твоє щастя, не хочу. Є в мене невеликий боржок перед тобою, Дані. За що, сам знаєш. Я рішуче хотіла… Мені варто було б просити в тебе вибачення, але я цього страшно не люблю. Коротше — віддаю тобі Паветту, і ми квити. Паветто? Ти ще не передумала?

Принцеса заперечно й гаряче покачала головою.

— Дякую, добродії, дякую,— посміхнувся Дані.— Ти мудра й великодушна королева.

— Ще б пак. І прекрасна.

— І прекрасна.

— Якщо хочете, можете обоє залишитися в Цинтрі. Тутешні люди не такі марновірні, як жителі Мехту, і швидко звикнуть. Втім, навіть в образі Їжака ти був досить симпатичний. Тільки-от на трон ти поки розраховувати не можеш. Я збираюся ще небагато покоролі… ні, поправити поруч із новим королем Цинтри. Шляхетний Ейст Турсеах зі Скелліге зробив мені деяку пропозицію.

— Каланте…

— Так, Ейсте, я згодна. Мені ще ніколи не доводилося чути любовного зізнання, лежачи на підлозі, серед уламків власного трону, але… Як би ти сказав, Дані? Тільки це має значення, і нехай ніхто не стане на шляху до мого щастя, щиро раджу. А ви чого так витріщаєтеся? Я не така стара, як можна подумати, дивлячись на мою майже заміжню доню.

— Ох вже ця нинішня молодь,— пробурчав Мишовур.— Яблучко від яблуньки…

— Що ти там бурмочеш, чаклуне?

— Нічого, пані.

— Ну й добре. До речі, Мишовуре, у мене є пропозиція. Паветті знадобиться вчитель. Їй слід знати, як поводитися зі своїм особливим даром. Я люблю свій замок і хотіла б, щоб він стояв як стоїть. При наступному приступі істерії моєї до чортиків здібної донечки він може розвалитися на шматки. Твоя відповідь, друїде?

Попередня
-= 52 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар