Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Вона не вимовила ні слова.

— Вона нікому, окрім бабки, слова не зронить. Але якщо б вас не визнала — у хату б не ввійшла нізащо.

— Гм… — задумався Геральт.— Цікаво. Віщунка, яка, замість того щоб провіщати, мовчить. Звідки вона взялася?

— Не знаємо, пане відьмак,— буркнув Дхун.— Але з бабкою, як стверджують старі, теж так було. Попередня бабка теж приголубила неговірку дівку, таку, шо з'явилася невідомо звідкіль. А та дівка — то саме наша теперішня бабка. Дід мій говорив, мовляв, бабка таким маніром перероджується. Зовсім як місяць на небі відроджується й щораз стає новий. Не смійтеся…

— Я не сміюся,— покачав головою Геральт.— Я досить багато бачив, щоб мене могли насмішити такі речі. До того ж я й не думаю сунути носа у ваші справи, шановний Дхуне. Мої запитання мають на меті встановити зв'язок між Ліліє й дідьком. Ви, мабуть, уже й самі зрозуміли, що такий зв'язок існує. Тому, якщо вам дорога ваша віщунка, то щодо дідька я можу вам дати тільки одну пораду: ви повинні його полюбити.

— Знаєте,— сказав Кропивка,— тут не тільки в дідькові справа. Ліліє нікому не дозволяє зробити нічого поганого. Жодній істоті.

— Звичайно,— вставив Жовтець.— Сільські віщунки походять із того ж кореня, що й друїди. А друїд, коли ґедзь ссе його кров, так він тому ще й смачного побажає.

— Точно,— слабко посміхнувся Кропивка.— Саме в яблучко. Те ж було в нас і з дикими свинями, які по городах занадилися лазить. І що? Гляньте у вікно. Городи як на картинці. Віднайшовся спосіб, Ліліє навіть не знає який. Чого око не бачить, того серцю не шкода. Зрозуміло?

— Зрозуміло,— буркнув Геральт.— А як же. Ну й що? Ліліє не Ліліє, а ваш дідько — це сильван. Істота надзвичайно рідкісна, але розумна. Я його не вб'ю, тому що мій кодекс цього не дозволяє.

— Коли він такий страх як розумний,— проговорив Дхун,— то спробуйте його на цей самий розум взяти.

— І вірно,— підхопив Кропивка.— Якщо в дідька є розум, виходить, він краде зерно по-розумному. То ви, пане відьмак, дізнайтеся, чого йому треба. Адже він того зерна не жере, у жодному разі — не стільки. То навіщо йому зерно? Нам на зло, чи як? Чого він хоче? Довідайтеся й виженіть його з округи яким-небудь відьмацьким способом. Зробите?

— Спробую,— зважився Геральт.— Але…

— Але що?

— Ваша книга, дорогі мої, застаріла. Розумієте, куди я хилю?

— По правді-то,— буркнув Дхун,— не дуже.

— Я вам роз'ясню. Отож, шановний Дхуне, шановний Кропивко, якщо ви думаєте, що моя допомога обійдеться вам у срібний гріш або півтора, то глибоко помиляєтеся.

5

— Агов!

У заростях почувся шурхіт, гнівне «ук-ук» і потріскування жердин.

— Агов!— повторив відьмак, завбачливо сховавшись.— Покажись-но, лісовику!

— Сам ти лісовик!

— Тоді хто? Чорт?

— Сам ти чорт!— козеріг виставив голову з конопель, скалячи зуби.— Чого треба?

— Поговорити хочу.

— Смієшся, чи як? Думаєш, не знаю, хто ти такий? Хлопці найняли тебе, щоб мене звідси викинув, еге?

— Вірно,— спокійно погодився Геральт.— Саме про це я й хотів поговорити. А раптом — домовимося?

— Он воно що!— промекав дідько.— Хочеш відскіпатися малою ціною? Без зусиль? Зі мною такі штучки не пройдуть, ме-е-е! Життя, чоловіче, це змагання. Виграє кращий. Хочеш у мене виграти — доведи, що ти кращий. Ніж базікати — давай влаштуємо змагання. Переможець диктує умови. Я пропоную перегони звідси до старої верби на дамбі.

— Не знаю, де дамба й де стара верба.

— Якщо б знав, я пропонувати б не став. Люблю змагатися, але не люблю програвати.

— Це я помітив. Ні, не станемо грати в наздоганялки. Спекотно сьогодні.

— Шкода. То, може, позмагаємося в чому іншому?— дідько ощирив жовті зуби й підняв із землі великий кругляк.— Знаєш гру «Хто голосніше гукне»? Чур, я гукаю перший. Закрий очі.

— У мене інша пропозиція.

— Ну, ну?

— Ти заберешся звідси без змагань, перегонів і гукання. Сам, без примусу.

— Засунь свою пропозицію a d’yeabl aep arse,— дідько виявив знання Старшої Мови.— Нікуди я не заберуся. Мені й тут добре.

— Але ти тут вже занадто начудив. Переборщив з жартами.

— Duwelsheyss тобі до моїх жартів,— лісовик, виявляється, знав і мову краснолюдів.— І ціна твоїй пропозиції така ж, як і duwelsheyss’у. Нікуди я не заберуся. Інша річ, якщо переможеш у якій-небудь грі. Дати тобі шанс? Пограємо в загадки, коли не любиш силових ігор. Зараз я тобі загадку загадаю, якщо відгадаєш — виграєш, а я піду. Якщо ні — я залишуся, а ти заберешся. Ну, напруж мізки, бо загадка не з легких.

Не встиг Геральт заперечити, як дідько мекнув, затупотів копитцями, мазнув землю хвостом і продекламував:

Пухкенькі стручечки, рожеві листочки, Росте в м'якій глині, поруч зі струмочком. На довгій стебелині у крапинку цвіт, Не давай коту, бо він зразу з’їсть.

— Ну що це? Угадай.

— Уявлення не маю,— байдуже зізнався відьмак, навіть не намагаючись подумати.

— Кепсько. Ти програв.

— А вірна відповідь? У чого бувають… гм… у крапинку стручечки?

Попередня
-= 63 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар