Слава ЗСУ!

— Капуста.

— Слухай,— буркнув Геральт,— твої жарти починають нервувати мене.

— Я попереджав,— зареготав дідько,— що загадка не з легких. Сорт такий. Що вдієш, я виграв, залишаюся. А ти йдеш. Низько кланяюся.

— Хвилиночку,— відьмак непомітно засунув руку до кишені.— А моя загадка? Напевно, у мене є право на реванш?

— Немає,— запротестував дідько.— Навіщо? А раптом я не відгадаю? За дурня мене маєш?

— Ні,— похитав головою Геральт.— Маю тебе за злобливого, зарозумілого йолопа. Зараз пограємо в зовсім нову, невідому тобі гру.

— Невже? Ти диви! Ну й що ж це за гра?

— Гра називається,— повільно вимовив відьмак,— «Не роби іншому те, що тобі самому неприємно». Закривати очі не обов'язково.

Геральт нахилився, розмахнувся, у повітрі різко просвистіла дюймова металева кулька й із дзенькотом гепнулася дідькові точно між рогами. Сильван звалився як підкошений. Геральт щукою ковзнув між жердин і схопив дідька за кошлату ногу. Лісовик забебекав і брикнувся, відьмак прикрив голову передпліччям, але в нього однак задзвеніло у вухах, тому що дідько, незважаючи на незграбну фігуру, брикався із силою розлютованого мула. Геральт спробував схопити копита, але не зумів. Козеріг розійшовся, заколотив по землі руками й брикнув його знову, цього разу прямо в чоло. Відьмак вилаявся, відчуваючи, як нога дідька виривається з його пальців. Обоє вони, розчепившись, покотилися в різні боки, із тріском вивертаючи жердини й заплутуючись у пагонах конопель.

Дідько підхопився першим і кинувся на відьмака, опустивши увінчану рогами голову. Але Геральт уже твердо стояв на ногах і легко ухилився, схопив лісовика за ріг, міцно рвонув, повалив на землю й притис колінами. Дідько мекнув і плюнув йому в очі, та так, що цього не посоромився б і верблюд, що страждає слинотоком. Відьмак автоматично відступив, не відпускаючи, однак, дідькових рогів. Лісовик, мотаючи головою, брикнув його двома копитами відразу і — що найдивніше — обома поцілив. Геральт дико вилаявся, але рук не розтиснув. Підняв дідька із землі, припер до тріскотливих жердин і з усією сили копнув ногою по кошлатому коліну, а потім нахилився й наплював йому прямо у вухо. Диявол завив і заклацав тупими зубами.

— Не роби іншому… — видихнув відьмак,— що тобі неприємно! Продовжуємо гру?

— Блеблебле-е-е!— дідько булькав, вив і плювався, але Геральт міцно тримав його за роги й притискав голову донизу, тому плювки попадали дідькові на власні копита, що здіймали хмари пилу й трави.

Наступні кілька хвилин пішли на бурхливу метушню, обмін лайками й стусанами. Геральт якщо й міг чомусь радіти, то винятково тому, що ніхто його не бачить, тому що картинка була насправжки кретинською.

Черговий стусан розняв їх і розкидав у різні боки, у гущавину конопель. Дідько знову випередив відьмака — підхопився й кинувся навтьоки, помітно накульгуючи. Геральт, важко дихаючи й витираючи обличчя, кинувся навздогін. Вони продерлися крізь коноплі, влетіли в хміль. Відьмак почув тупіт коня, що мчав галопом. Звук, якого він чекав.

— Тут! Жовтцю! Я тут!— крикнув він.— У хмелю!

І тут він побачив над собою груди коня, а в наступну секунду на нього наїхали. Він відштовхнувся від коня, як від скелі, і звалився горілиць. Від удару об землю стемніло в очах. Незважаючи на це, він зумів відкотитися вбік, за жердини, ухиляючись від удару копит. Спритно підхопився, але тут на нього налетів інший вершник і знову повалив. А потім раптом хтось насів на нього, притис до землі.

А потім був спалах і пронизуючий біль у потилиці.

І пітьма.

6

Рот був повен піску. Коли Геральт спробував його виплюнути, то зрозумів, що лежить обличчям до землі. Коли захотів поворухнутися, зрозумів, що зв'язаний. Злегка підняв голову. Почув голоси.

Він лежав на землі біля стовбура сосни. Кроків за двадцять стояло кілька розсідланих коней. Він бачив їх крізь пір'ясту папороть, нечітко, але один з коней, безсумнівно, був гнідий Жовтця.

— Три мішки кукурудзи,— почув він.— Добре, Торкве. Дуже добре. Ти постарався.

— Це ще не все,— сказав мекаючий голос, який міг належати тільки дідькові сильвану.— Подивися на це, Галарре. Начебто б квасоля, але зовсім біла. І яка велика! А ось це називається рапс. Вони з нього олію роблять.

Геральт сильно замружився, потім знову відкрив очі. Ні, це був не сон. Дідько і Галарр, ким би він не був, користувалися Старшою Мовою ельфів. Але слова «кукурудза», «квасоля» і «рапс» були вимовлені загальною.

— А це що таке?— запитав той, кого звали Галарр.

— Лляне насіння. Льон, розумієш? Сорочки роблять із льону. Набагато дешевше, ніж із шовку, і носяться довше. Спосіб обробки, здається, досить складний, але я випитаю, що і як.

— Тільки б взявся цей твій льон, тільки б не пропав у нас, як ріпа,— поскаржився Галарр, як і раніше користуючись чудернацьким волапюком.— Постарайся роздобути нові саджанці ріпи, Торкве.

— Легко,— мекнув дідько.— Ніяких проблем, усе росте як на дріжджах. Доставлю, не бійся.

— І ще одне,— сказав Галарр.— Довідайся нарешті, у чому суть їхнього трипілля.