Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Світ великий,— буркнув відьмак.— Можемо поміститися. Місця вистачить.

— Світ великий,— повторив ельф.— Це вірно, людино. Але ви змінили цей світ. Спочатку змінювали його силою, чинили з ним так, як з усім, що траплялось вам під руку. Тепер, схоже, світ почав пристосовуватися до вас. Схилився перед вами. Підкорився вам.

Геральт не відповідав.

— Торкве сказав правду,— продовжував Філавандрель.— Так, ми голодуємо. Так, нам загрожує загибель. Сонце світить інакше, повітря — інше, вода — уже не та, якою була. Те, що ми колись їли, чим користувалися, гине, вироджується, хиріє, пропадає. Ми ніколи не займалися землеробством, ніколи, на відміну від вас, людей, не роздирали землю мотиками й сохами. Вам земля платить криваву данину. Нас вона обдаровувала. Ви вириваєте в землі її багатства силою. Для нас земля родила й цвіла, тому що любила нас. Що ж, жодна любов не триває вічно. Але ми хочемо вижити.

— Замість того щоб красти зерно, його можна купити. Скільки треба. У вас безліч того, що дуже цінують люди. Ви могли б торгувати.

Філавандрель гидливо поморщився.

— З вами? Ніколи.

Геральт насупився, розриваючи запечену на щоці кров.

— Ідіть ви до чорта разом з вашою нахабністю й презирством. Не бажаючи співіснувати, ви самі прирікаєте себе на загибель. Співіснувати, домовитися — от ваш єдиний шанс.

Філавандрель сильно нахилився вперед, очі в нього блиснули.

— Співіснувати на ваших умовах?— запитав він інакшим, але усе ще спокійним голосом.— Визнати вашу перевагу? Співіснувати як раби? Парії? Співіснувати з вами, залишаючись за межами стін, якими ви відгороджуєтеся від нас у своїх містах? Співмешкати із вашими жінками і йти за це на шибеницю? І бачити, що відбувається з дітьми, що з'явилися на світ в результаті такого співжиття? Чому ти уникаєш мого погляду, дивна людино? Як тобі вдається співіснувати із ближніми, від яких ти, до речі, трохи відрізняєшся?

— Намагаюся помаленьку,— подивився йому в очі відьмак.— Справляюся. Тому що повинен. Тому що іншого виходу в мене немає. Тому що зміг придушити в собі пиху й зазнайство, які хоч і дають мені захист від «інакшості», але захист жалюгідний. Тому що я зрозумів, що сонце світить інакше, що щось змінюється, але не я є віссю цих змін. Сонце світить інакше й буде світити, і безглуздо кидатися на нього з мотикою. Треба визнавати факти, ельфе, треба цьому навчитися.

— Саме цього ви й домагаєтеся, вірно?— Філавандрель обтер піт, що виступив на блідому чолі над білястими бровами.— Саме це ви прагнете нав'язати іншим? Переконати всіх, що от вона прийшла, ваша година, ваша, людська, епоха, що те, як ви чините з іншими расами, настільки ж природно, як сходи й заходи сонця? Що всі зобов'язані із цим погодитися, змиритися? І ти ще звинувачуєш мене в пихатості? А що ж тоді проповідуєш ти? Чому ви, люди, не зрозумієте нарешті, що ваше панування над світом не більш природнє, ніж у вошей, що розплодилися в кожусі? З тим же успіхом ти міг би запропонувати мені співіснувати з вошами, з такою ж увагою я слухав би вошей, якщо б в обмін на визнання їх верховенства ми погодилися на спільне користування кожухом…

— Знаєш що, ельфе, не витрачай дарма свій дорогоцінний час на суперечки з такою бридкою комахою, як я,— сказав відьмак, ледь стримуючи лють.— Мене дивує, як сильно тобі хочеться в такій воші, як я, розбудити почуття провини й каяття. Ти жалюгідний, Філавандрелю. Ти розгарячився, ти жадаєш помсти й усвідомлюєш власне безсилля. Ну давай, штрикни мене мечем. Відіграйся на мені за всю людську расу. Побачиш, як тобі полегшає. А для початку удар мене по яйцях або по зубах, як це зробила твоя Торув’єль.

— Торув’єль хвора,— сказав Філавандрель, відвернувшись.

— Знаю я цю хворобу і її ознаки,— Геральт сплюнув через плече.— Те, що я запропонував, повинно допомогти.

— І вірно, безглузда розмова,— Філавандрель підвівся.— Шкода, але ми змушені вас убити. Помста тут ні до чого, це чисто практичне рішення. Торкве продовжить виконувати своє завдання, і ніхто не повинен підозрювати, для кого він це робить. Ми не в змозі воювати з вами, а на торгівлі й обміні ошукати себе не дамо. Ми не настільки наївні, щоб не знати, чиїми авангардами є ваші купці. Хто за ними йде. І якого роду співіснування приносить.

— Слухай, ельфе,— тихо проговорив поет, що мовчав дотепер.— У мене є друзі. Люди, які дадуть за нас викуп. Якщо хочеш, то і їжею. У будь-якому вигляді. Подумай про це. Адже украдене насіння вас не врятує…

— Їх уже ніщо не врятує,— перервав його Геральт.— Не плазуй перед ними, Жовтцю, не канюч. Це безглуздо й гідно жалю.

— Для того, хто живе коротко,— посміхнувся Філавандрель, але посмішка вийшла вимученою,— ти виявляєш разюче презирство до смерті, людино.

— Двом смертям не бувати, однієї не минути,— спокійно сказав відьмак.— Філософія якраз для воші, вірно? А твоє довголіття? Шкода мені тебе, Філавандрелю.

— Це чому ж?— підняв брови ельф.

— Ви жалюгідно смішні зі своїми украденими мішечками насіння на в'ючних конях, із жменькою зерна, з тими крихтами, за рахунок яких маєте намір вижити. І з вашою місією, яка служить тільки тому, щоб відволікти ваші думки від близької загибелі. Адже ти-то знаєш, що це вже кінець. Ніщо не зійде й не вродиться на плоскогір'ях, ніщо вас уже не врятує. Але ви — довговічні, ви будете жити довго, дуже довго у власноручно й зарозуміло вибраній ізоляції, усе більш слабкі, нечисленні, усе більш озлоблені. І ти знаєш, що відбудеться, Філавандрелю. Знаєш, що тоді зневірені молодики з очами столітніх старців і відцвілі, бездітні й хворі, як Торув’єль, дівчата поведуть у долини тих, хто ще зможе утримати в руках меч і лук. Ви спуститеся у квітучі долини назустріч смерті, бажаючи вмерти гідно, у бою, а не в постелях, на які повалять вас анемія, туберкульоз і цинга. І тоді, довгожителю Aen Seidhe, ти згадаєш про мене. Згадаєш, що мені було тебе шкода. І зрозумієш, що я був правий.

Попередня
-= 67 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 11.


Останній коментар

Віталій 13:48:18

Сам ти херня!!!


Віталій 13:47:06

Хороша книга!!!!


максим 25.09.2018

клас всім рикоментую сайт прочитав за 3 дня


Додати коментар