Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Час покаже, хто був правий,— тихо проговорив ельф.— І в цьому перевага довголіття. У мене є можливість переконатися особисто. Хоча б завдяки украденим жменям зерна. У тебе такої можливості не буде. Зараз ти вмреш.

— Пощади хоча б його,— Геральт указав на Жовтця порухом голови.— Ні, не з патетичного милосердя, а з міркувань глузду. Про мене ніхто не згадає, але за нього захочуть помститися.

— Ти невірно оцінюєш мій розум,— сказав ельф.— Якщо він виживе завдяки тобі, він, безсумнівно, відчує себе зобов'язаним помститися за тебе.

— Можеш бути певен!— вибухнув Жовтець, блідий як смерть.— Можеш бути певен, сучий сину! Убий мене теж, тому що, клянуся, інакше я підніму проти тебе увесь світ. Ти побачиш, на що здатні воші з кожуха! Ми переб'ємо вас, навіть якщо для цього доведеться зрівняти із землею ваші гори! Можеш бути певен!

— Ну й дурний же ти, Жовтцю!— зітхнув відьмак.

— Двом смертям не бувати, однієї не минути,— гордо сказав поет, причому ефект трохи зіпсували зуби, що стукали, як кастаньєти.

— Це вирішує справу,— Філавандрель вийняв рукавички з-за поясу і натягнув їх.— Настав час завершувати цей прикрий епізод.

За його коротким наказом ельфи з луками вишикувалися навпроти. Зробили вони це швидко: явно вже давно очікували наказу. Один, як помітив відьмака, усе ще жував ріпу. Торув’єль, у якої рот і ніс були хрест-навхрест закриті смужками тканини й берестом, устала поруч із лучниками. Але без лука.

— Зав'язати вам очі?— запитав Філавандрель.

— Відійди,— буркнув відьмак.— Іди ти в…

— A d’yeabl aep arse,— докінчив Жовтець, стукаючи зубами.

— Е, ні!— раптом мекнув дідько, підбігаючи й заслоняючи собою засуджених.— Вам що, розум відбило? Філавандрелю! Ми так не домовлялися! Ти повинен був вивезти їх у гори, потримати де-небудь у печерах, поки ми не закінчимо тут…

— Торкве,— сказав ельф,— не можу. Я не можу ризикувати. Ти ж бачив, що він, зв'язаний, зробив з Торув’єль? Я не можу ризикувати.

— Мені начхати, що ти можеш, а чого ні! Що ви собі придумали? Думаєте, я дозволю вам скоїти вбивство? Тут, на моїй землі? Тут, поруч із моїм селищем? Ви, прокляті дурні! Забирайтеся звідси разом зі своїми луками, інакше на роги підніму, ук, ук!!!

— Торкве,— Філавандрель витер руки об пояс,— те, що ми збираємося зробити,— необхідність.

— Duwelsheyss, а не необхідність!

— Відійди вбік, Торкве!

Козеріг потряс вухами, мекнув ще голосніше, витріщив очі й зігнув лікоть популярним у краснолюдів образливим жестом.

— Нікого ви тут убивати не станете! Сідайте на коней і забирайтеся в гори, за перевали! А якщо ні, то вам доведеться вбити й мене!

— Ну розсуди,— повільно проговорив біловолосий ельф.— Якщо ми залишимо їх живими, люди довідаються про тебе, про те, що ти робиш. Вони піймають тебе й замучать. Ти їх знаєш.

— Знаю,— буркнув дідько, усе ще заслоняючи собою Геральта й Жовтця.— Виходить, що я знаю їх краще, ніж ви! І не знаю, слово честі, кого слід триматися. Шкодую, що зійшовся з вами, Філавандрелю!

— Ти сам цього хотів,— холодно сказав ельф, подаючи знак лучникам.— Ти сам хотів, Торкве.

Ельфи витягнули стріли із сагайдаків.

— Відійди, Торкве,— сказав Геральт, стискуючи зуби.— Це безглуздо. Відійди убік.

Дідько, не рухаючись, показав йому краснолюдский же жест.

— Я чую музику… — раптом заплакав Жовтець.

— Таке буває,— сказав відьмак, дивлячись на наконечники стріл.— Не бери в голову. Не соромно подуріти від страху.

Обличчя Філавандреля змінилося, скорчилося в дивну гримасу. Біловолосий сеїдхе різко повернувся, щось крикнув лучникам, коротко, уривчасто. Ті опустили зброю.

На галявину вийшла Ліліє.

Це вже не було худе сільське дівчисько в грубій полотняній сорочці. По вкриваючій галявину траві йшла — ні, не йшла — пливла до них Королева, сяюча, золотокоса, вогненноока Королева Полів, прикрашена гірляндами квітів, колосся, трав, від якої перехоплювало подих. Біля її лівої ноги тупцювало на неслухняних ніжках оленя, біля правої шелестів великий їжак.

— Dana Meabdh,— шанобливо вимовив ФІлавандрель. Потім нахилив голову й опустився на одне коліно.

Схилили коліна й інші ельфи, повільно, ніби неохоче, один за одним, низько й шанобливо схиляючи голови. Останньою, хто опустився на коліна, була Торув’єль.

— Hael, Dana Meabdh,— повторив Філавандрель.

Ліліє не відповіла. Вона зупинилася за кілька кроків від ельфа, повела блакитним поглядом по Жовтцю й Геральту. Торкве, хоч і він теж зігнувся в поклоні, відразу взявся розв'язувати вузли. Ніхто із сеїдхе не поворухнувся.

Ліліє продовжувала стояти перед Філавандрелем. Вона не вимовила ні слова, не видала ні звуку, але відьмак бачив, як змінюються обличчя ельфів, відчув обволікаючу їх ауру й не сумнівався, що між цією парою відбувається обмін думками. Дідько раптом потягнув його за рукав.

— Твій друг,— тихо промекав він,— призволив зомліти. Саме час. Що робити?

— Дай йому кілька разів по пиці.

— Із задоволенням.

Філавандрель піднявся з колін. За його наказом ельфи миттєво кинулися сідлати коней.

Попередня
-= 68 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 11.


Останній коментар

Віталій 13:48:18

Сам ти херня!!!


Віталій 13:47:06

Хороша книга!!!!


максим 25.09.2018

клас всім рикоментую сайт прочитав за 3 дня


Додати коментар