Слава ЗСУ!

- Я вважала, що моє заплановане звільнення з посади водія таксі через масове використання роботів-мобілей, - це найгірше, що зі мною трапилось. Виявляється, моє безробіття - не така біда. - Підсумувала Моніка.

Коли вони вийшли з пустелі, то побачили ще одне зруйноване місто.

А біля нього спокійний берег річки.

- Давай зупинимося, поїмо те, що змогли знайти по дорозі в зруйнованих магазинах та у лісі. Відпочинемо та підемо далі.

- Обійми мене, будь ласка, мені дуже погано. Поцілуй мене. Я хочу відчути захист. Я хочу заспокоїтися. - Благала Моніка зі сльозами на очах.

Ігор обійняв Моніку. Вони почали цілуватись. А потім роздягати один одного. Через мить вони вже лежали голі на узбіччі та дарили один одному найвижчу насолоду.

Через двадцять хвилин молоді люди вже обідали тим, що знайшли.

Раптом над ними знову пролетів літак, потім він розвернувся у повітрі, а через мить на горизонті почав підніматися великий гриб вибуху.

- Зараз від нас залишаться лише тіні. - Промовив Ігор.

Але несподівано Моніка та Ігор опинилися у сфері  краплеподібної форми, яка швидко піднімала їх над поверхнею планети, а потім віддаляла їх від рідного небесного тіла.

Вони потрапили на космічний корабель. А потім у цьому космічному кораблі досягли світлової швидкості та пройшли скрізь Чорну діру.

Коли корабель вилетів через Білу діру по іншу сторону, опинившись в новій галактиці, Моніці та Ігорю звернулася істота через думки, не використовуючи жодної знайомої їм мови:

- Ви - єдині, хто вижив з вашої планети. Інші знищили самі себе. Також знищили свою ж планету. Ми продовжимо ваш рід через ваше існування, але вже на новій планеті. Ми залишимо вас на планеті, де є всі умови для життя. Ми будемо допомагати, якщо це знадобиться.

Еріка

- Привіт, мене звуть Еріка. Коли я засинаю, я не сплю, а потрапляю в інший світ. То може бути один з паралельних світів чи моє минуле або майбутнє. Кожен раз різне. Байдуже, де я буваю, але де б я не була уві сні, я завжди перетворююсь на одну з них, з тих істот, які існують по той бік мого сну, мого існування чи буття. Я стаю іншою, але однією з «місцевих» мешканців паралельного світу. Що це таке, я не знаю. Але я впевнена в тому, що я інша. Не така, як всі. Звісно, всі люди не можуть бути однаковими, усі являються особистостями і тому не повторюються, усі не такі, як інші. Але я зовсім інша. Я дуже сильно відрізняюсь від інших. Але про це знають лише три людини: я та мої батьки. Для усіх інших я звичайна сіра миша, яку ніхто не хоче бачити у себе в друзях. А відрізняюсь різко від інших я своїми снами, які на справді не сновидіння, а щось незрозуміле, але існуюче насправді. Мій батько, вчений з різних галузей, записує мої сни спеціальною апаратурою і бачить усе, що бачу я уві сні. Якщо я того захочу. Бувають митті, що я перешкоджаю передачі сигналів силою подумки, коли мені це потрібно, коли я хочу залишитися на самоті і щоб мені ніхто не заважав. А таємниця моїх снів мабуть ось у чому… Мої батьки працювали на космічній станції зі штучною гравітацією. Довго пропрацювали. Там закохалися. Одружилися. Самим проектом це було дозволено. Навіть навпаки, усі організатори були зацікавлені в тому, щоб астронавти з таким довгим перебуванням у Космосі змогли довго перебувати один з одним у злагоді та ще й не потребуючи повернення додому до своїх родин та рідних, тому що нова родина поруч саме на космічному кораблі. Та ще усім було цікаво, як проходитиме вагітність у Космосі, як народиться дитина і взагалі як усе пройде. І як дитина буде розвиватися у Космосі. Мало хто буде ризикувати собою та дитиною ради такого експерименту.  Але самі астронавти, які в Космосі на улюбленій роботі, яка для них найдорожче у світі, для яких повернення додому - це ще багато років очікування, мали бажання усе отримати зразу, тому працювали над моєю появою. Але нічого не виходило. Тому що у моєї матері була спадкова хвороба мітохондрій яйцеклітини. А донора треба було б чекати роки з Землі або з іншої космічної станції. Наша станція тільки-но прибула до пункту призначення – орбіта Плутона. Тому вирішувати питання, коли прибуде донорські мітохондрії і у якому стані, а взагалі чи треба для цього відправляти новий космічний корабель так далеко, було не в компетенції самих астронавтів. Це вирішували у Центрі астронавтики, який знаходився на Землі. Але мої батьки довго не сумували. Донор з’явився сам. З дванадцятої планети Сонячної системи. Так. Саме звідти. Дивно, але це так, не зважаючи на те, що людству було відомо поки що тільки вісім планет та п’ять малих планет та карликів у Сонячній системі. Донор (моя друга мати) – це істота з дванадцятої планети нашої системи. Вона сама знайшла моїх батьків. Її корабель був пошкоджений астероїдами, а космічна станція стала спасінням у цій ситуації. Стоїть сказати, що істоту звуть Муа. Муа бачила космічну станцію землян і раніше. Ії цивілізація спостерігала за людством, але не виходила на контакт щоб себе захистити від небажаних гостей. Але коли Муа вивчала саме наш космічний корабель, який щойно максимально наблизився за увесь час існування нашої цивілізації до космічних просторів іншої цивілізації, представником якої являється Муа, ось тоді її корабель і зазнав пошкоджень завдяки астероїдам. Саме ця ситуація і стала причиною знайомства однієї цивілізації з іншою. Муа – моя друга мати з генетичної точки зору, донор мітохондрій. Вона вже знала про проблему з мітохондріями, щойно потрапила на космічну станцію моїх батьків. Усе відбувалося так. Муя через радіосигнали попросила допомоги, показав візуально, що трапилось з її кораблем. Мої батьки прийняли сигнали і відповіли теж візуально, що вони згодні прийняти на борт гостю. Так і опинилась Муя на борту землян. І вона саме була схожа на землян, відрізняючись тільки відсутністю будь-якого кольору у своїй зовнішності. Біле волосся, біла шкіра. Тільки її скафандр та комбінезон були різнокольорові. Муя розповіла, що на її дванадцяту планету потрапляє мало сонячного світла, тому усі мешканці цієї планету, яку звуть Елі, такі бліді і не такі засмаглі, як земляни. Елійці вважають себе батьками землян, принаймні братами. Вони пам’ятають, як з одного космічного корабля розселилися прибульці на кожній з планет Сонячної системи. На Землі довго не було розвитку цивілізації, а на Елі все вийшло зразу – все розвивалось дуже стрімко. Тому елійці вважають себе батьками, якби дивлячись на землян згори униз. Земляни тільки почали зростати, а елійці вже досягли своєї зрілості. Планета Елі дуже з активним переміщенням магми, тому на неї тепло. Ще одна особливість цієї планети – на неї все були залишені старі міста, з яких елійці і почали нову сторінку своєї історії. Щодо мене, то Муа сама запропонувала свій генетичний матеріал моїм батькам. Зачекала, поки я з’явлюся на світ, подарувала мені татуїровку у вигляді коня, яку нанесла мені на руку, сказавши, що я зможу його, цього коня, викликати тоді, коли він мені буде потрібен. А потім зникла. Сіла на свій оновлений космічний корабель (ремонт проводився за допомогою моїх батьків) та покинула нас. Я не знаю, знає чи не знає Муа про мою таємницю. Але при зустрічі зі мною вона зразу про все здогадається, тому що Муа читає думки тих, хто знаходиться коло неї. Ось така моя історія. Історія дитинства. Але я виросла і у мене почалася нова історія, в якій багато подорожей до паралельних світів. І всі ці історії я готова розповісти найближчим часом. Бувай! До нової зустрічі!