Слава ЗСУ!

Еріка. Ніч перша.

- Я засинала. Того дня мені виповнилось двадцять один рік. Ось тоді усе і почалось, саме тієї ночі з’явилися ті сновидіння, які відкрили для мене нове життя, дивне та незрозуміле…

- Коли мені виповнилося п’ятнадцять років, мої батьки разом зі мною повернулися на Землю, виконавши свою місію. Вони могли вже не працювати, отримуючи пенсію за свої досягнення та працю в таких важких умовах та постійних ризиках. За п’ятнадцять років, що я провела на космічній станції, я отримала добру освіту. Моїми вчителями були комп’ютерні програми та, звісно, мої батьки. Рівень моїх знань дозволив мені вже в п’ятнадцять років вступити до вищого навчального закладу, за два роки пройти увесь курс програми та отримати професію. Я завжди хотіла стати астронавтом, при чому з народження я ним була, завжди була поруч, коли щось траплялось на космічному кораблі і треба було швидко щось вирішувати, тому спеціальність я вибрала в напрямку та галузі астронавтики. Я вивчилася на пілота космічного корабля. І в сімнадцять років вже була пілотом космічного корабля. Теоретично. Практично мене чекали постійні випробування на здатність керувати чимось значущим, ніж космічним апаратом з туристами, яких я піднімала на стокілометрову висоту заради розваги.

- Я прокинулась уві сні в іншому світі. Це була моя перша незрозуміла ніч. Навкруги все було, як вирізано з паперу. Одного мого погляду вистачало, щоб на моїх очах рвалися величезні багатоповерхові будинки. Я і сама була з відрізків, які постійно відображали навколишні зображення. Мені було гидко. Істоти, які виглядати так само, як я, тільки з невеликою різницею у розмірах та кольорах самого відображення, мене жахали. І дуже сильно. Я хотіла звідти піти. Але не могла. Я побігла. Це нічого не змінило. На мене здивовано дивилися ці істоти. Хтось навіть запитав на своїй мові, яку, вперше почувши, я одразу зрозуміла, чи все у мене гаразд. Та істота запропонувала мені пляшку води дивної постійно змінюваної форми, яку я автоматично взяла у руку. Я зрозуміла, що такого жаху не може бути, що я лише сплю. Тоді я захотіла прокинутись. Це не допомогло. Я дуже сильно цього забажала. І прокинулась… Я нарешті прокинулась! Кошмар залишився позаду! Але я дуже здивувалась, коли побачила у руці ту дивну пляшку води, яка згодом через кілька секунд розчинилася у повітрі. Це був не сон. Це було щось інше. І я повинна була з’ясувати, що це таке відбулося зі мною.

Еріка. Ніч друга.

Еріка прокинулась уві сні в густому тумані. Вона могла захотіти прокинутись, але їй було цікаво. Вона пішла по ледь помітної стежині, яка вела до якогось темного місця. Підійшовши ближче, Еріка побачила, що то було якесь поселення з темними силуетами, які щось робили, ніби працювали по господарству. Хтось з нею поздоровався, а потім повернувся до своїх справ. Еріка з великою цікавістю розглядала усе навкруги, дивуючись та запам’ятовуючи навколишній світ до дрібних деталей.

- Коли я прокинусь, я почну писати книгу, - подумала Еріка, - це буде наукова фантастика чи просто фентезі. Байдуже. Але такі фантазії чи «напівреальності» не повинні зникати просто так. Я повинна показати ці світи іншим. Але як казку, вигадку, як щось неіснуюче, інакше мене не зрозуміють і не дозволять більше літати.