Слава ЗСУ!

А ще...

Він залишив мені свого сина.

В заповіті Михайла було сказано, що після його смерті опікуном свого сина він доручає бути мені. Тому все, чим володіє Сергій, тимчасово стає моїм, а також і та власність та сума грошей, які залишаться у мене, якщо я відмовлюсь стати опікуном. А якщо я погоджуюсь, то все майно Михайла ділиться порівну між Сергієм та мною.

Але я не залишаюсь сама зі своїм спадком та дитиною на руках. Ще Михайло заповім мені цілу команду перевірених фахівців, які будуть вести справи з його бізнесом, організував оформлення всіх потрібних документів на випадок, якщо мені знадобиться втручання лікарів для продовження мого життя в існуванні в іншому тілі, у тому числі в тілі робота. Про те ж саме і про Сергія подбав його батько.

Якщо все було зроблено заздалегідь, виходить, він навмисне зник. А може це було передчуття. А може Михайло все враховував в своєму житті, перевіряв можливості і підготувався до всього, до кожної випадковості.

Хто знає. Життя непередбачуване.

А я тепер увійшла до світу безсмерних, стала частиною цього міста роботів.

Чи міста безсмертних?

Але історія на цьому не закінчується, звісно.

Авжеж, історія тільки починається.

Тепер стільки можливостей.

Можна вже нікуди не поспішати.

І тепер все моє життя становиться безсмертним.

Але…

Ми прожили п’ять років з Сергієм без його тата.

Наші відносини стали теплішими.

Тепер це була моя дитина.

По відчуттю я відчувала, що він мій. Сергій мені був сином, коли я працювала в Михайла, по всім відчуттям, емоціям, діям. Я відчувала, що він - моя дитина.

А тепер на папері Сергій був офіціально моєю дитиною.

Я була щаслива.

Я займалася вихованням своєї прийомної дитини, а також вчилася розбиратися зі справами Михайла, щоб не втратити його бізнес.

Хоча на мене працювала ціла команда фахівців, я все перевіряла. Я намагалася нічого не впустити повз себе.

І я змогла.

Я тепер сама керую цілими компаніями Михайла. Авжеж, не без помічі тих самих фахівців, але я постійно перевіряю їх дії.

Тому що я нікому не вірю, крім Сергія, і нікому не довіряю.

І ось ще один випадок, що не можна вірити першій думці, яка настільки очевидна.

Він з’явився.

А точніше сказати…

Він повернувся…

Живим.

Неушкожденим.

- Чому ви зникли? - Запитала я в Михайла.

- Мені набридло жити майже двісті років. - Відповів мені Михайло. - Я хотів покінчити з собою. Але не наважувався на ці рішучі дії. Тому я зник з новими документами і спробував жити по-іншому, без можливості відтворити себе. Я давав самому життю вбити мене. Але я жив. Не вмирав. Життя мене не вбивало. Думка покінчити з собою не покидала мене. Я жив одиноким життям. Ні з ким не спілкувався. Пішов працювати звичайним інженером. І побачив заново звичайне життя. Чужі родини, страх перед смертю, за своїх близьких. І я захотів повернутися. Я хочу мати родину. Повноцінну. Я зрозумів, що кохаю тебе. Виходь за мене. І ти народиш мені дітей. Разом з Сергієм та іншими дітьми в нас буде повноцінна родина. Повноцінне життя. Якщо ти відмовишся, ти залишишся з Сергієм. Ти залишишся йому матір’ю. Будемо жити разом, але не як чоловік та дружина. Ти особлива і така звичайна одночасно. Природна. Твоє мислення ще не забруднене тим порожнім життям безсмертних. Але ми можемо разом наповнити цю порожнечу безсмертя. Це порожнє безсмертя ми наповнимо  змістом. Та коханням. Виходь за мене.