Слава ЗСУ!

Не зронивши й слова, вона вийшла і тихенько причинила двері. Але, постоявши в коридорі, знову постукала й нерішуче увійшла:

– Я перепрошую, а який це район?

– Не зрозумів ?..

– З якого району Києва надіслали той… запит?

– З Солом’янського. Будете жалітись?

– Ні. Вибачте...

Якось сиділи в Максима. Одурманливі хвилини любощів минули, Максим звільна лоскотав пальцями її волосся, шию, тендітні плечі, а вона прислухалась до пестощів і до тихого переконуючого голосу:

– Бідолашна ти моя Глибинка! Що ти бачила досі в своєму невеселому житті! І що я бачив? Вбогощі, злидоту, гній! Це ти правду розказувала про гній. Все наше животіння – гній! Та ми ще від нього відмиємось. Я знаю. Відчуваю. Завжди відчував. Я витягну тебе з гною, повір!

– Ну чого ж, – заперечила. – Я вже не в гної – в тісті!

– Та хіба це життя? – погордливо хмикнув Максим. – Ти, безодне моя, справжнього життя ще не знала!

Цієї миті загуркотіло в двері. Максим пішов відчинити й за хвилю Христинка почула знайомий голос. Льова, її дурноголовий залицяльник з Окрайців – єдиний тамтешній кавалер. В дівчини обмерло серце – від цього пустолоба чого завгодно можна чекати!

– Де вона? – прогримів голос окрайцівця.

– Тобі чого, троглодите? Куди, блябуду, преш?!

Христинка схопилася з канапи й визирнула в сіни:

– Це Льова, Максе. Обережніше!

– А-а-а! – ревнув окрайцівець. – Осьо вона! Згинь, баласт – дівка піде зо мною!

Гість турнув Максима в груди й посунув через поріг. Христинка сполохано відступила.

В Окрайцях всі боялись придуркуватого бугая й дівчині вартувало чималих зусиль відкараскуватись від його докучливих залицянь. Дійшло до того, що батькові довелося навіть настрахати на голову вищого від себе настирливого кандидата в зяті: „ Зачепиш доньку – підкрадуся ззаду й горлянку косою переріжу! Розібрав?” А коли Христинка виїздила до тітки, то Льова прилюдно нахвалявся, що скрутить дівці голову, мов курчаті, якщо тільки вздріє її з іншим хлопцем. І старого не побоїться. Христинка тої грізьби не забула й це було однією з причин її скорої прихильності до Славика.

– Не так прудко, троглодите! – процідив Максим. В його голосі задзинчав нечуваний досі Христинкою метал.

– Шо? – схропнув Льова.

– Максе, стережися! – страх за Максима пересилив страх за себе й дівчина знову визирнула в сіни.

Льова стояв спиною до неї, широко розставивши ноги й відвівши вбік праву руку, в якій погрозливо мигнуло вузьке лезо. Навпроти прихилився до одвірка беззбройний Максим.

– А осьо бачив? – повівши ножем, просичав неочікуваний гість. – Сказав же: згинь! Я до тебе ничого не маю – я по неї!

– Зате я, блябуду, до тебе маю! – виразно проказав Максим. – Ти не попросив дозволу ввійти!

Що сталося наступної хвилі Христинка так і не зрозуміла. Максим кудись зник. Щойно стояв і раптом зник. А тоді Льова зненацька хитнувся, недоладно махнув рукою, прагнучи поцілити ножем у порожнечу, і з гуркотом впав на підлогу. А Максим випірнув, наче з-під землі, замахнувся та щосили врізав голою п’ятою нападникові десь у перенісся. Той рикнув, випустив ножа, а далі… дівчина не могла вже на те дивитись…