Слава ЗСУ!

Тоні. Правда, але... Нині зовсім інша річ, мамо. Адже ми обороняємось, розумієш?

Мати. Ну невже б ти зміг когось убити?

Тоні. Зміг би, мамо. Тобто я думаю... коли треба..*

М а т и. І тобі... хочеться туди?

Тоні. Страшенно, матусю.

Мати. От бач, Тоні. От бач. Уже й ти вислизнув із моїх рук, синочку. Вже я й тебе не розумітиму. Як же ти змінився, мій маленький!

Тоні. Мамо, ти плачеш? То ти... пускаєш мене?

Мати. Ні, Тоні. Я стара... і вперта жінка. Я не віддам свого сина... на те, що я прокляла. Мені вже занадто дорого обійшлися ці ваші війни, синочку. Ти не підеш. Я тебе не пущу.

Тоні. Мамо, невже ти можеш таке мені зробити? Ось побачиш, я... я втечу! Втечу! Втечу!

Мати (підводиться). Стривай-но! Подивись на мене, Тоні! Подивись!

Тоні. Матусю, я ж так тебе прошу...

Мати. І ти покинув би мене, мій єдиний синочку? А про те не подумав, що сталось би тоді зі мною? Чи змогла

б я жити на світі, якби ти пішов від мене? Невже ти можеш таке мені зробити, Тоні? Адже в мене більше нікого не лишилося!

Тоні» Таж зі мною нічого-не станеться, мамо, ти не бійся! Слово честі, я це відчуваю, я знаю... Я взагалі не можу собі уявити, щоб зі мною щось сталося.

Мати, Авжеж, ти не можеш уявити, зате я можу, Тоні. Я можу. Всі ви, всі йшли, мов на прогулянку, я тільки й чула: «Ти не бійся, мамо, ми тільки туди та й назад...» Я вас знаю, синку. Мене ти не заморочиш.

Т о н і. А я й не хочу тебе морочити, мамо. Я знаю, що... може, й загину там. Розумієш, я так виразно це уявляю... Відколи наважився... йти, вже стільки разів гинув... звісно, воно мені тільки постає в уяві, але так яскраво... Або ж бачу, як лежать хлопці з нашого класу... ніби всі полягли. Лежать купою, а пальці їхні ще в чорнилі... І мені байдуже, ти знаєш? Зовсім не страшно. А це означає, що я таки справді мушу. Я взагалі не можу уявити собі, як це так —не піти... Ми ж вирішили, що це обов’язок... наш обов’язок.

Мати. А хочеш знати, Тоні, який твій обов’язок? Лишатися зі мною. Це твій борг переді мною... за тата...

і за братів. Когось ви повинні залишити мені. Адже я теж маю... якесь право, діти!

Тоні. Я знаю, матусю, але тут — вищий обов’язок...

Мати. Вищий, вищий... Я знаю, хлопче, що вже нічого не в&жу для тебе. Та, врешті, я для вас ніколи багато не важила. Я вже знаю ці ваші високі чоловічі обов’язки... але щоб я ставила їх над усе, ;гак як ви,— цього ніхто не може від мене вимагати, Тоні. Для цього я занадто ст^ара. Мені вже тисячі років, дитино моя, тисячі років.

Тоні. Мамо, якщо ти мене не пустиш, я... я...

М а т и. Що? Розлюбиш мене, еге? Зненавидиш? Будеш зневажати себе й мене, будеш шарпатись, як на ланцюгу... Я це знаю, Тоні. Не люби мене, мій маленький, але будь зі мною. А як скінчиться війна, тоді сам скажеш: «Твоя правда, мамо: і для життя потрібні чоловіки». (Кладе йому руку на плече). Ну що, Тоні?

Тоні (відсовується), Мамо, прошу тебе, не треба...

Мати. Гаразд. Не люби мене, синочку. Я... й це витерплю, в мене стане твердості. Любов, урешті, теж буває певблаганна й зла, любий мій. Я сама собі здаюсь вовчицею. Немає в світі нічого несамовитішого, ніж материнська любов... Тож коли хочеш іти, Тоні, то йди, але знай, що ти вб’єш мене. Ну, чого ж ти не йдеш?

Тоні. Будь ласка, матусю, не сердься на мене; бач, я не вмію так говорити, але ти послухай її... послухай батьківщину, то сама побачиш, що я повинен піти, як усі...

М а т и. Нічого я не побачу, Тоні; Хіба ти не знаєш, що я вже очі виплакала? ІЦо я маю побачити, я, стара мати! Я все життя бачила тільки вас, діти, вас, маляток у сорочечках. Я, видно, так і пе звикла до того, що ви повиростали! Іди сюди, синку, я подивлюсь на тебе! Який ти вже великий! Скажи сам, Тоні: адже тобі вже слід поводитись... як дорослому чоловікові?

Тоні. Так, матусю.

М а т и. От бач. Значить, ти не можеш покинути стару, божевільну, недужу матір, щоб вона вмерла з горя. Ти не знаєш, що б я тоді зробила! Я б стала бігати по вулицях і кричати, що проклинаю цю війну, проклинаю тих, хто посилає вас на неї.,,

Тоні. Мамо!

М а т щ, Ні, ти не можеш заподіяти мені такого, Тоні, Ти повинен бути для матусі опорою... і захисником. Я ж більше нікого в світі не маю. Я знаю, що це для тебе жертва... але ти, як чоловік, повинен не боятися жертв.

Тоні (кусає губи, стримуючи сльози). Мамо, я... Що ж, коли я так тобі потрібен.,, тоді я... може, справді...

Мати (цілуа його в чоло). От бач. Я знала, чого можу від тебе сподіватися. Ти розумний... і відважний хлопець. Тато був би радий, що має такого сина. Ходімо, Тоні, нам треба підготуватися... до цієї війни. (Спирається йому на плече й веде його з кімнати. Біля дверей гасить світло).