Слава ЗСУ!

Темрява. Чутп, як Мати замикає ззовні кімнату й виймає ключ.

Голос Ондри. Бідна матуся!

Голос Батька. Бідний Тоні!

Голос Корнеля. Як, певне, тяжко хлопцеві!

Пауза. Знадвору чутп барабани й тупіт солдатських чобіт.

Голос Петра. Чуєте? Солдати.

Голос ї р ж і. Йдуть на фронт.

Голос Батька. Гарно йдуть, Раз-два! Раз-два!

Голос Корнеля. Так би оце й подався з ними.

Пауза. Барабани иадворі стихають.

Голос Батька. їржі, влови-но, що там по радіо передають. Треба ж нам знати, що діється.

Голос їржі. Зараз, тату. (Клацав регулятор приймача),

Чоловічий голос із приймача (приглушено). ...наша східна армія відступає далі з запеклими боями; на правому фланзі вона затримала ворога і, маючи в тилу гірський хребет, успішно відбиває атаки.

Голос Батька. Аби тільки не обійшли насі

Чоловічий голос із приймача. В повітряних боях збито сімнадцять ворожих літаків. Дев’ять наших пілотів не вернулося.

Голос їржі. Дев’ять проти сімнадцяти — непогано.

Чоловічий голос із приймача. Бомбардування наших беззахисних міст триває. Кількість загиблих із цивільного населення сягає восьми тисяч. Про долю міста Вільямедії, яке зазнало нальоту ворожої авіації, ще не надійшли точніші відомості.

Голос Батька. Вимкни, їржі. Хтось іде. (Клацає регулятор приймача).

Тиша. Брязкіт ключа, і до темного кабінету входпть Мати.

Мати (замикав за собою двері, ступав кілька кроків

і зупиняється нерухомо). Я знаю, що ви тут. Сповзаєтесь сюди, мов таргани до пива... Чого ви від мене хочете?

Голос Б а т ь к а. Та ми просто так, провідати тебе, серденько.

Мати. Ні, ви не до мене прийшли, Ріхарде. (Засвічує лампу на письмовому столі й оглядається).

В кімнаті стоять або сидять поодинці Дідусь, Батько, Ондра, їржі, Корнель і Петр.

Корнель. Добривечір, мамо.

Мати. Бачу, ви всі тут!

Батько. Любонько, ти й не помітила... ось і твій тато прийшов.

Дідусь (сидить у кріслі; на ньому старомодне чорне вбрання, на грудях ордени). Добривечір, донечко.

М а т и. І ти прийшов? Таточку, як давно я тебе пе ба* чила!

Д і д у с ь. А тепер бачиш, донечко.. Я навіть не дуже змінився, правда?

М а т и. Правда, такий, як і був. А чого це... (Обводили поглядом усіх). Чого це ви раптом усі зібралися? Родшіш рада, чи що?

О н д р а. Та ні, матусю. Ми тільки хотіли в такий тяжкий час бути біля тебе.

М а т и. А ти не брешеш, Ондро? Щось я не пам’ятаю, щоб ви коли так дуже тяглися до мене... Про що ж ви тут розмовляли?

їржі. Ні про що, матусю. Слухали останні новини.

Мати. Ти ба! Аж не віриться, що вони вас так дуже цікавлять.

Петр. Нас, мертвих? Страшенно, матусю. Так цікавлять, що ти й уявити не можеш.

Мати. Тільки, слава богу, ви вже не можете втручатись ні в що.

Б а т ь к о. Та ні, серденько, можемо. Більше, ніж ти думаєш. Більше, ніж здається вам, живим. Коли йде війна, ми, мертві, встаємо...

К о р н е л ь. Бо ми не настільки мертві, як ти гадаєш, матусю.

Петр. Адже те, що діється тепер,— це й наша доля.

І наше діло.

Мати. Авжеж, ваше діло. Коли оце таке ваше діло, то хвалитись вам нема чим.

Батько. Але ж, рідненька, війна ще не скінчилась! Ми ще можемо хіба ж так її виграти! Тільки підкинути нові сили..* Мене турбує отой лівий фланг. Куди ти поховала мої штабні карти, старенька?

Мати (відмикає письмовий стіл). Отут усі. Тільки нащо вони тобі?

Батько. Та я хочу на дещо гіодивитись. Дякую. (Розкладає карти на столі).

Корнель. Найгірше, тату, що наш кадровий склад переполовинений. А особливо мало офіцерів. Скільки їх повбивано в громадянській війні —страх подумати. Аж тепер починаєш бачити, яка то була різанина.

П е т р. А хто ж винен, як не ви, Корнелю?

Корнель. Чого це ми? Ні, Петре, вона на вашому сумлінні. Винні ви, з вашим анархізмом, з вашим набродом, з вашим згубним пацифізмом.

Петр. Ні, ви —з вашими гарматами. Це було куди гірше!

Корнель. Чому? Невже ми мали спокійно дивитись, як ви розбещуєте народ? Красно дякую, ото гарно було 6І Ще слава богу, що мц хоч ядро армії вберегли від вашого розкладницького впливу!

П е т р. А ми зате навчили битись народ. Ви самі ще будете раді, що він звик іти на смерть!

Корнель. Але ви пе навчили його слухатись паказів.

Петр. Так, вас вій більше слухатись не буде. Після війни побачиш.

К орне л ь. Еге, після війни хтось там ще вернеться до ваших безглуздих утопій!

Петр. Аякже! Неодмінно вернеться! Як уже народ дістане в руки зброю.., Отоді виявиться, яка була користь із цієї війни!