Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Війна з Саламандрами

Оце, слово честі, було й усе, що відбулось між Ольгою й містером Кеннеді; і тому Ользі було так невимовно прикро від того, що вона почервоніла під його поглядом: їй хотілось налупцювати себе за це. Її вразливе дівоче серце гнітив страшний тягар. «Тим краще, — думала вона,— що я їду. Вже через нього самого слід би так зробити». Ольга відчувала, що втомилась від щоденної боротьби, від власного принизливого безсилля; горло їй стискали така нехіть і відраза, що їй хотілося закричати. «Слава богу, я їду,— заспокоювала вона себе.—Якби ще на день зосталася, то зчинила б жахливий скандал».

— Prenez des prunes, mademoiselle101,

— Pardon, madame?102

— Prenez des prunes.

— Merci, merci, madame la comtesse103.

Ольга перевела погляд із містера Кеннеді на гарне обличчя Освальда. Воно трохи потішило її привітним, ласкавим виразом. Від неї не втаїлося, що підліток по-дитячому закоханий у неї, хоча він виявляв це тільки тим, що поводився умисне грубувато й відвертав очі, коли вона дивилась на нього. Зате Ольга з якоюсь дивною насолодою мучила хлопця: обнімала за гарну, піжну шию й водила по парку, тішачись тим, як він сушіться, лютує і мліє. Диви, ось і тепер, відчувши її погляд, він трохи не вдавився і люто кліпнув очима. Бідний Освальде! Яким зробишся ти тут, у цьому страшному домі, ти, підліток, що тільки-но став на поріг змужніння й страждаєш і від своєї вразливості, й від надміру завзяття водночас? Що пробудить твоє серце, які приклади ти тут побачиш? Ользі стало тоскно й гірко. Вона згадала, як днями увійшла до Освальдової кімнати й побачила, що хлопець стусається й борюкається з покоївкою Пауліною, наїї-розпуснішою серед прислуги. О, звісно, він просто бавився по-дитячому, як задерикувате щеня; але куди це годиться, що він так розпалився і що в Пауліни так горіли очі й щоки, і взагалі, взагалі навіщо це! Ольгу охопили підозри, і вона вирішила з того дня оберігати хлопця. Вона більше не перебирала ніжно пальцями його кучерів, не обнімала рукою за шию, а почала Аргусовими очима стерегти його, пройнята тривогою. Вона принижувалась аж до шпигування, бо твердо наважилась захистити Освальдове дитинство від передчасного брудного досвіду. Ольга часто несподівано покидала Мері, щоб наглянути за Освальдом, поводилася з ним холодно й суворо, але досягла цим лиш того, що крізь його дитячу закоханість почали пробиватися бунт і ненависть.

«А павіщо я, власне, стережу його? — питала себе Ольга тепер. — Що мені, чужій людині, до того, яку життєву науку здобуде він від Пауліни чи ще від котроїсь? Чого це я маю мучити себе тривогою та власного суворістю, для мене самої ще тяжчого, ніж для нього? Прощай, прощай, Освальде, я не скажу тобі, що ти для мене мов рідний, пе розповім, як любила твою хлоп’ячу невинність, ще прпнаднішу за невинність дівчини; я не буду більше стерегти тебе, тож розплющуй ширше очі, розгортай обійми, хапайся за першу нагоду — мене не буде тут, і я не заплачу над тобою. А ви, вельможна пані, —Ольга подумки перейшла до різких докорів графині,— ви підозрювали мене. Ви стежили за мною, коли я вчила Ос-вальда, ви дали мені втямки, що хлопцеві краще бути в товаристві містера Кеннеді. Може, й Паулінине товариство для нього краще, ніж моє? Адже Пауліна — ваша повірниця. Тоді, як уночі Освальд потай пішов з Кеннеді полювати на видру, ви прийшли до мене, примусили мене відчинити вам кімнату, шукали хлопця й у моїй постелі. Що ж, вельможна пані, Освальд ваш син. Але Пау-ліну ви посилаєте будити його вранці, а тій Пауліні вже 8а тридцять, і вона розпусна, як не знаю хто. Ви обшукуєте мою шафу, стромляєте носа в комод, а потім садовите мене в карету, щоб я розважала вас. І припрошуєте їсти сливи. Дякую, вельможна пані, ви така ласкаваї Якщо ви вважаєте мене гулящою і злодійкою, то відішліть обідати зі слугами, а ще краще — з пралями; я там їстиму шматок хліба зі сльозами люті й приниження 8ате... зате хоч не муситиму всміхатись».

— Ви чуєте, мадемуазель?

— Pardon, — похопилась Ольга.

— Може... ви... нездужаєте? —спитав граф, утупивши в неї погляд. — Може, у вас... температура?

— Ні, ваша світлість,— квапливо заперечила Ольга.— Я здоровісінька.

— Тим ліпше, — тягуче промовив граф. — Я не люблю... хворих людей.

Ольжина відвага враз погасла. Почуття розпачу охопило її. «Ні, ці люди сильніші за мене, я не можу опиратися їм, — думала вона.—Боже, дай мені силу сказати сьогодні, що я кидаю службуї Боже, дай мені таку силу!» Її вже тепер проймав дрож від думки про майбутню розмову з графом. Иін, певне, зведе брови й скажп: «Негайно, мадемуазель? Так не годиться!»... «Що придумати? Як пояснити, що я мушу, мушу їхати додому зараз, сьогодні-таки? Я втечу, як не відпустять, утечу — і все!» Страх перед вирішальною хвилиною гнітив Ольгу.


 101 Візьміть слпв, мадемуазель (франц.),

 102 ? Пробачте, пані? (Франц.)

 103 Дякую, дякую, ваша світлість (франц.).

Попередня
-= 119 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!