Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Війна з Саламандрами

— Двадцять чотири, — вихопилась місіс Маклірі.

— Однаково. Я й подумала, що їй заміж припікає: адже вона вдавала з себе дівчину. Тому я й наворожила їй заміжжя й багатого жениха: мені здалося, що так я їй найбільше догоджу.

— А що то за перешкоди, літній чоловік і дорога за море? — спитала місіс Маклірі.

— Просто аби більше сказати,— пояснила місіс

Майєрс спокійно. — За гінею люди хочуть почути цілу купу всякої всячини.

— ІІу, цього досить, — сказав суддя. — Нікуди не дінешся, місіс Майєрс: так ворожити — це шахрайство. На картах треба розумітися. Правда, є різні теорії, але ніколи — затямте собі, ніколи — винова десятка не означає дороги. Вам доведеться заплатити п’ятдесят фунтів штрафу, як за фальсифікацію харчових продуктів або продаж неповноцінних товарів. Щодо вас, місіс Майєрс, є ще підозра, що ви, крім того, шпигунка, але в цьому ви, мабуть, не признаєтеся.

— Богом всевишнім присягаюся! — заволала місіс Майєрс, але містер Келлі спинив її:

— Ну, ну, облишмо це; та оскільки ви чужоземка

і не маєте певних джерел прибутку, політичні органи скористаються своїми повноваженнями і вишлють вас із країни. На все добре, місіс Майєрс; дякую вам, місіс Маклірі. Але застерігаю вас, що так ворожити—несумлінно й цинічно.

— От лихо, — зітхнула старенька. — Тільки-но розжилася трохи..,

Десь за рік суддя Келлі зустрівся з комісаром Маклірі,

— Непогана погода, — привітно мовив суддя. — До речі, як себе почуває місіс Маклірі?

Містер Маклірі глянув на нього якось кисло і сказав трохи збентежено:

— Та знаєте, містере Келлі... ми з нею... розлучились.

— Не може бути! —вигукнув суддя. — Така гарненька, молоденька жіночка...

— Отож-бо, — буркнув містер Маклірі. — В неї раптом утелющився один молодий дженджик... мільйонер, якийсь там комерсант із Мельбурна... Я її відраджував, але...— містер Маклірі безнадійно махпув рукою. — Вже тиждень, як вони виїхали до Австралії.

ЯСНОВИДЕЦЬ

— Повірте, пане прокуроре, мене не так легко обморочити,— запевнив пан Яновіц, — недарма ж я єврей. Але те, що робить цей чоловік, мені несила збагнути. Це не просто собі графологія, це бозна-що. Ви уявіть собі;

йому дають зразок чийогось почерку в незаклеєному конверті, він навіть не подивиться на те письмо, тільки застромить у конверт пальці, мацає ними зразок, а сам кривить уста, наче в нього що болить. А за хвилинку починає змальовувати вам характер тієї людини, чиє письмо, та так змалює його, що ви рота роззявите. Як у око вліпить. Я йому дав у конверті лист від старого Вейнбергера, то він усе чцсто вгадав: і що в нього діабет, і що він ось-ось збанкрутує. Що ви на це скажете?

— Нічого, — сухо відказав прокурор.— Може, гін знає старого Вейнбергера. ^

— Таж він і не бачив того листа!—запалився пан Яно-віц.— Він каже, що кожне письмо має свій флюїд і той флюїд можна розпізнати дотиком. Каже, що це чисто фізичне явище, як радіо. Це не шарлатанство, пане прокуроре! Адже той князь Карадаг і грошей ні з кого не бере; він нібито з дуже старовинної родини, з Баку —це мені один росіянин казав. Та що я вам розповідатиму, прийдіть самі подивіться, він сьогодні ввечері буде у нас. Приходьте неодмінно!

— Слухайте, пане Яновіц,—сказав прокурор,—усе це дуже гарне, але чужоземцям я вірю хіба наполовину, особливо коли не знаю, з чого вони живуть; росіянам я вірю ще менше, а отим східним штукарям майже пе вірю. А коли він, до всього, ще й князь, то я йому й зовсім не повірю. Де він, кажете, навчився такого? А, в Персії. Дайте спокій, пане Яновіц. Весь Схід — то поспіль шарлатанство.

— Ну що ви, пане прокуроре, — не здавався пан Яио-віц. — Цей хлопчина пояснює все по-науковому: ніяких чарів, ніяких таємних сил, строго науковий метод, кажу вам.

— Значить, і поготів шарлатанство, — суворо мовив прокурор. — Пане Яновіц, я вам дивуюся: ви ціле життя обходились без суворих наукових методів, а тепер хвалитеся ними. Зрозумійте: якби там щось було, всі б уже давно знали, в чому річ. Хіба не правда?

— Атож,— трохи збентежено промовив пан Яновіц.— Та я на власні очі бачив, як він розгадав старого Венн-бергера до цяточки. Просто геніально! А знаєте що, пане прокуроре? Приходьте подивитись. Коли це дурисвітство, то ви його розгадаєте, ви ж на це спеціаліст, пане прокуроре, вас ніхто не обдурить.

— Так, навряд, — скромно підтвердив прокурор.—Иу гаразд, я прийду, пане Яновіц, але тільки щоб викрити того вашого феномена. У пас люди такі легковірні, аж сором бере. Але ви йому не кажіть, хто я такий; стривайте, я дам йому в конверті один рукоиис— щось надзвичайне. Можете закластися, що я його спіймаю на шахрайстві.

Попередня
-= 133 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!