Слава ЗСУ!

Треба вам знати, що пан прокурор (чи, точніше кажучи, пан старший прокурор доктор права Клапка) на найближчій сесії суду присяжних мав виступати обвинувачем у справі Гуго Мюллера, якого мали судити за вбивство з заздалегідь обдуманим наміром. Гуго Мюллера, фабриканта-мільйонера, обвинувачували в тому, що він застрахував на величезну суму життя свого молодшого брата Отто, а потім утопив його в Доксанському ставку. Крім того, була підозра, що він кілька років тому вирядив на той світ і свою коханку, але цього не можна було довести. Коротше кажучи, то була одна з тих великих справ, від яких пан прокурор сподівався лаврів, тому він працював над матеріалами слідства з усім тим завзяттям і проникливістю, що завдяки їм його вважали найгрізнішим серед обвинувачів. Справа не була зовсім ясна, і прокурор бозна-що дав би за один-однісінький прямий доказ, але поки що мусив розраховувати більше на свою красномовність, щоб домогтися від присяжних зашморга для вбивці: це, щоб ви знали, для кожного прокурора питання честі.

Пан Яновіц того вечора трошечки хвилювався.

— Князь Карадаг,—притишеним голосом відрекомендував він.— А це доктор Клапка. Ну, можна починати.

Прокурор допитливо придивився до екзотичного створіння: то був ще молодий, стрункий чоловік в окулярах, з обличчям тібетського монаха й тонкими злодійськими руками. «Шахрай», — вирішив прокурор.

— Пане Карадаг, — розсипався пан Яновіц, — прошу сюди, до цього столика. Мінеральну воду вже поставили. Будь ласка, засвітіть торшер, а люстру ми погасимо, щоб не заважала вам. Так... Панове, попрошу тихіше. Пан... м-м-м... ось пан Клапка приніс якийсь лист; чи не буде пан Карадаг такий ласкавий...

Прокурор відкашлявся й сів так, щоб добре бачити ясновидця.

— Ось цей зразок, — сказав він і дістав з нагрудної кишені незаиечатанпй конверт. — Прошу.

— Дякую,— втомлено відказав ясновидець, узяв і он-верт і, заплющивши очі, покрутив його в пальцях. Раптом він здригнувся й труснув головою. — Дивної — промурмотів він і випив ковток води. Потім устромив у конверт свої тонкі пальці — й завмер. Здавалось, наче його жовтаве обличчя ще дужче зблідло.

В кімнаті стояла така тиша, що чути було, як ядушно хрипить пан Яновіц.

Тонкі губи князя Карадага тремтіли й кривились, ніби він держав у пальцях розжарене залізо; а на лобі в нього виступив піт.

— Я не можу витримати, — просичав він здушено, вийняв пальці з конверта, обтер їх хусточкою і якусь хвилинку водив ними по сукні столу, ніби гострив ніж; а потім знову нервово надпив води й обережно взяв конверт у руки.

— У тому, хто це писав,— заговорив він стримано,— у тому, хто це писав, б велика сила, але така сила...— він видимо підшукував слово. — Така сила, що чигає. Це чигання жахливе! —крикнув він і впустив конверт на стіл. — Не хотів би я, щоб цей чоловік був моїм ворогом!

— А чому? —не втримався прокурор.— Він вчинив щось лихе?

— Не питайте мене, — відказав ясновидець. — Кожне запитання підказує відповідь. Я тільки знаю, що він здатен учинити шось велике й страшне — що завгодно. В ньому є дивовижна сила волі... жадоба успіху... багатства... Життя ближнього не спинить його. Ні, він не звичайний злочинець: тигр також не злочинець, тигр —владар. Цей чоловік не здатен на підлоту, але він гадає, що життя людей підвладне йому. Вийшовши на влови, він бачить у людях тільки здобич. І вбиває їх.

— Він стоїть по той бік добра й зла, — видимо погоджуючись, промурмотів пан Клапка.

— Це тільки слова, — оказав князь Карадаг. — Ніхто не стоїть по той бік добра й зла. У цього чоловіка свої суворі моральні принципи: він нікому нічого невинен, він пе краде й не бреше; убити — це для нього ніби дати мат на шахівниці. Така його гра, і в ній віп чесно дотримує правил.— Ясновидець від напруження аж лоб наморщив.—Не розумію, що це. Бачу великий став, а на ньому моторний човен.

— А далі що? —скрикнув прокурор: йому аж дух перехопило.

_Далі не видпо нічого, все як у тумані. Все якось

динно туманиться перед жорстокою й нещадною волею хижака, що прагне схопити здобич. Але в ньому нема в пристрасті —лише холодний розум. Кожна подробиця тверезо обміркована. Він наче розв’язує математичну задачу або технічну проблему. Цей чоловік ніколи не жалкує за своїми вчинками. Він завжди певний себе і завжди спокійний за себе; він не зпає докорів сумління. У мене таке враження, що він на все дивиться звисока; він надзвичайно пихатий і самолюбний. Йому приємно, що люди бояться його.— Ясновидець знову ковтнув води. — Ало він що й актор. У глибині душі він користолюбець, але схильний до позерства. Йому хочеться приголомшити світ своїми вчинками... Годі. Я втомився. Він мені гидкий.