Слава ЗСУ!

— Ні. — Єнсен на мить завагався. — Щось таке я чув..* у Сінгапурі. Один патякало там молов язиком про це.

Ірландець трохи образився:

— То не патякання, Єнсене. То свята правда — про ящірок.

— Той, у Сінгапурі, теж казав, що це правда, — пробурчав швед. — Та однаково дістав по зубах, — додав він переможпо.

— То послухай, що я тобі про це розкажу, — не здавався Дінгль. — Вже хто-хто, а я знаю. Я те стерво бачив на власні очі.

— І я бачив, — буркнув швед. — Майже чорні, разом із хвостом десь так метр шістдесят і ходять на задніх лапах. Знаю.

— Ой гидкі! — аж здригнувся Дінгль. — Поспіль у бородавках. Господи, я б нізащо на світі не доторкнувся до них! Адже воно, мабуть, отруйне.

— Пусте,— заперечив швед. — Я, брате, колись служив на судні, що перевозило людей. На верхній і нижній

палубі повно люду, і жінок, і таке інше. І танцюють, і в карти грають... Я там був. Кочегаром, розумієш? А тепер скажи мені, телепню: що отруйніше?

Дінгль сплюнув.

— Якби то були крокодили, я б пі слова не сказав. Я теж одного разу віз гаддя для звіринцю —з Бапджер-масіну. Ото був сморід! Але ці ящірки... То страх які чудні звірі, Єнсене. Вдень то ще дарма, вдень вони сидять у таких басейнах з водою; але вночі вилазять із них — і чап-чап, чап-чап... Аж кишіло по всьому судну. Спинається на задні лани і повертає голову вслід за тобою... — Ірландець перехрестився.— І цмокають на тебе язиком — «ц-ц-ц», як оті повії в Гонконгу. Хай мені бог простить, але я гадаю, — тут якесь нечисте діло. Якби не так скрутно було з роботою, я б там і години не лишився, Єпсе. Ані години.

— Ага, — сказав Єнсен. — То через це ти й вертаєшся до матусі.

— Трохи й через це... Там, щоб витримати, доводилось пити як не в себе, а капітан щодо цього, ти знаєш, крутий. А як я одну з тих тварюк ногою стусонув, отоді буча збилася! Авжеж, стусонув, та ще й з яким смаком, брате! Аж хребет їй перебив. Побачив би ти, що старий виробляв тоді! Посинів увесь, ухопив мене за в’язи й був би викинув за борт, якби не стояв поруч штурман Грегорі. Знаєш його?

Швед тільки головою кивнув.

— «Вистачить із нього, сер»,— каже штурман та бурх мені на голову відро холодної води. А в Кокопо я зійшов на берег. — Пан Дінгль чвиркнув, і плювок полетів довгою положистою дугою. — Старому ті почвари любіші від людей. Ти знаєш, що він учив їх говорити? їй же богу, він на цілі години замикався з ними й гомонів до них. Мабуть, він їх для цирку дресирує. Але найчудніше те, що він їх потім у море випускає. Стане на якір біля якого-небудь дурного острівця, плаває шлюпкою понад берегом і міряє глибину; а потім замкнеться коло тих баків, відкриє люк у борту й пускає тих почвар у воду. А вони, брате, стрибають із того віконця, мов тюлені в цирку, — десять, дванадцять штук... А потім уночі старий Тох везе на берег якісь ящики. Що там у тих ящиках —ніхто не знає. Потім знімається з якоря й пливемо далі. От які справи зі старим Тохом, Єнсе. Дивне діло. Дуже дивне.

В очах пана Дінгля блимнув жах.

— Божо праведний, як мені там було страшно, Єнсе! Я пив, брате, пив як иавіжений, а потім, коли воно пночі чапало по всьому судну, та «служило» на задніх лапках, та цмокало: «Ц-ц-ц»,— я часом думав, що це мені верзеться з перепою. Зі мною вже колись було таке у Фрі-ско. Та ти ж знаєш, Єнсене; але того разу я бачив самих павуків. Дохтори в sailor-hospital¹ казали —«де-лі-рі-ум». То я вже й сам не знаю. Але потім я спитав у здоровила Бінга, чи й він бачив усе те вночі, то він сказав, що бачив. Буцімто на власні очі вгледів, як один ящер узявся за клямку і зайшов до капітанової каюти. Правда, той Джо теж пив страшенно, то я не знаю... Як ти гадаєш, Єнсе,— може, й у Бінга був де-лі-ріум? Чи ні?

Швед Єнсен тільки плечима знизав.

— А німець Иетерс розказував, ніби на островах Мані-хікі, відвізши капітана на берег, сховався за каміння й підгледів, іцо там старий Тох робить із тими ящиками. То він каже, ніби ящери їх самі повідкривали, коли старий дав їм долото. І знаєш, що було в тих ящичках? Буцімто ножі. Такі довгі ножі та гарпупи тощо. Я, правда, Петерсові не вірю, бо він окуляри носить, але все-таки дивне діло, брате. Як ти гадаєш?

У Єнсен* набрякли жили на лобі.

— Я так гадаю, — пробурчав він,— що той твій німець стромляє носа в те, до чого йому нема ніякого діла, розумієш? І я б йому цього не радив.

— Ну, то так і напиши йому,— насмішкувато мовив ірландець. — Найпевніша адреса —у пекло, там він, певне, одержить твого листа. А знаєш, що мене дивує? Що старий Тох час від часу плаває провідувати своїх ящерів у тих місцях, де він їх понапускав. їй же богу, Єнсе. Каже вночі відвезти себе шлюпкою на берег і вертається аж уранці. То скажи мені, Єнсене, до кого він там ходить. І ще скажи, що в тих пакуночках, що вій посилає до Європи. Диви, отакенький пакуночок, а він його страхує на тисячу фунтів.