Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
С. Нікольський
Задум п’єси, в якій мертві мали виступати па сцені як живі, виник у Чапека, за свідоцтвом його приятеля, письменника Фран-тішека Лангера, незабаром після паписанпя п’єси «Адам-творець». Та він не був вдійснений.
Наприкіпці червця І937 p., під час перебування у Фрапції, дружина Чапека Ольга ІІІайнпфлюго^а в автобусі поділилася з чоловіком ідеєю пової п’єси: «Це мала бути вистава про матір у країпі, па яку папав ворог. Мати хоче врятувати сппа від війни. Коли вона бачить, що батьківщина справді під загрозою, то сама посилає сина па війну, хоч виховувала його в огиді до неї»'134. Чапек попросив дружину віддати цей сюжет йому. 13 листопада 1937 р. в газеті «Лідове повіпи» була опублікована фотографія з підписом «Жінка а Лерідп», що зображувала іспапку, яка плаче над трупом сина. Фотографія стала останнім поштовхом для кристалізації задуму. Чапек так коментував його: «При конфронтації жіпки з війною виявляється, що основне покликання жінки пе має нічого спільпого з війпою.
І так виникає конфлікт між чоловіком, який повинен за щось жити й умирати, і жінкою, яка захищає життя і яку — в її дітях — частинами вбивають.
Конфлікт між життєвим покликанням жінок і чоловіків» 2.
Пояснюючи дружині, чому він залишає загиблих персонажів на сцені, письменник казав: «Я гадаю, що той, хто загинув за щось путяще, не вмирає й пе зникає, що він лишається й далі тут, серед нас, своєю моральною цінністю чи справою, яку здійснив [...], я ще ніколи не писав про мертвих [...], вони весь час мене оточують і наполягають, уперті, тихо й скромно на своєму. І воии живі, страшенно живі, сповнені інтересу до своєї країни й небезпеки, навислої над нею, сповнені цікавості й занепокоєння з приводу того, хто і як продовжує їх незавершену справу» 135.
10 лютого 1938 р. в журналі «Чин» було опубліковано інтерв'ю в Чапеком:
«...війна в Іспанії мав пряме відношення до вашої нової п’єси?»
«Це було сказано не зовсім правильно. Іспапія — одна 8 кривавих ран сучасного світу; драма «Мати» узагальнює стан, який тепер незримо панує в усій Європі; вона показує, як дорого розплачуються звичайні громадяни і їх родини за те, що тепер діється в світі...»
«На чиєму ви боці в п’єсі?
Чи розв’язаний [...] фатальний конфлікт у «Матері»?»
«Накидати розв'язки чи вказувати шлях не входить до завдання драматурга. Я сприймаю всіх персонажів п'єси як людей благородних, що керуються своїми переконаннями. Обидва елементи, чоловічий і жіночий, не знаходять і не можуть знайти ні примирення, ні згоди: Мати просто не розуміє, хоч і скоряється; вона не розуміє й не погоджується з тим, що люди, *яких вона любить, мають право йти на смерть за свою справу.
Вираз жіночої точки зору я бачу в словах Матері: «Самому вмерти — це кожен зуміє; але втратити чоловіка або сина...»
В цьому Чапек бачив «трагічну неминучість» і «метафізичну несправедливість» *.
Цікава праця Чапека над фіналом п'єси. В первісному варіанті Мати ще до приходу Тоні дізнавалася, що на дитячий садок упала бомба. Заключна сцена мала такий вигляд:
«Голос Тоні. Мамо! Матусю, ти тут?
Мати. Тут. Іди сюди, Тоні.
Топі (входить до теплої кімнати). Мамо, ти повинна зійти в підвал! Прошу тебе, ходімо...
Мати. Зачекай. Відчини вікопниці.
Тоні відчиняє віконниці. Сірувате світло. Кімната порожня, в ній тільки Мати й Топі.
(Простягає Топі рушницю). Іди, Тоні, ти повинен іти».
В остаточному варіанті боротьба в душі Матері триває до останньої хвилини дії п’єси, а її рішення визначене закликом жіночого голосу по радіо, який повідомляє про загибель школярів під час бомбардування села Горга, і виражене одним словом: «Іди!»
Прем’єра «Матері» відбулася 12 лютого 1938 р. в празькому Становому театрі. Окремою книгою п’єса була видана того ж року видавництвом Борового.
ОПОВІДАННЯ
ВОРОЖКА
Імовірним прототипом героїні оповідання була празька ворожка мадам де Феб, що жила па Золотій вуличці в Празі. Карел Чапек розповідав про неї своєму впдавцеві Отакарові Шторху-Марієпу.
С. 326. Кенсінгтон — західне аристократпчпе передмістя Лоп-допа.
Бромптоп — лондонський квартал; Бейсуотер — лондонський проспект.
С. 329. Сент-Джонс-Вуд — фешенебельний лондонський квартал.
%
ЯСНОВИДЕЦЬ
•
Найімовірніший реальний прототип героя оповідання — Ерік Яп Гануссеп (Герман Штайшпнайдер, 1889—1933), єврей, що видавав себе за пімця і згодом став астрологом Гітлера (Ліон Фейхт-вангер вивів його у ромапі «Братп Лаутензак», 1943). В 1927— 1928 pp. Гануссеп виступав у різних містах Чехословаччини з сеансами ясновидіння. В 1928—1930 pp. в м. Літомержіце відбувся публічний процес над Еріком Гануссеном, обвинуваченим у шарлатанстві. В ході процесу обвинувачений для доведення своїх здібностей яснови^я визначав характер і факти біографії низки осіб по їхньому почерку. 26 травня 1930 p., всупереч висновкам судово-медичних експертів, суд виправдав Гануссена.
134 «Кагсі Capek о sve hre «Matka».— «Pcstry tyden», 12.2.1938, № 7, s. 8.
