Слава ЗСУ!

4. Щоправда, знайшлися люди, які, посилаючись на свій науковий авторитет у відповідній царині, заявили, що, наскільки можна судити по публікованих знімках, ідеться не про допотопних ящерів, а про якийсь вид саламандр. Ще авторитетніші фахівці твердили навіть, що цей вид саламандр невідомий науці, а тому взагалі не існує. З цього приводу в пресі відбулися тривалі дебати, яким поклав кінець професор Дж. В. Гопкінс із Ієльського університету, оголосивши, що пін вивчив публіковані кадри і вважає їх містифікацією (hoax) або кінотрюком; зображені на них тварини трохи схожі на гігантську саламандру прихованозяброву (Cryptobran-chus japonicus, Sieboldia maxima, Tritomegas Sieboldii, або Megalobatrachus Sieboldii), але це тільки неточна, невміла, дилетантська підробка. І ця заява довго вважалась вичерпаним науковим розв’язанням проблеми.

5. Кінець кінцем у свій час містер Ейб Леб одружився з міс Джуді. Його найкращий друг, Фред-бейсболіст, був шафером на весіллі, справленому надзвичайно пишно; серед гостей було багато видатних осіб із політичних, мистецьких та інших кіл.

8. Andrias Seheuchzeri

Людська доскіпливість не має меж. Людям було не досить того, що професор Дж. В. Гопкінс із Ієльського університету, найбільший у ті часи авторитет у науці про плазунів, оголосив ті загадкові створіння ненауковою бреднею й чистісінькою вигадкою; в науковій пресі й у газетах почали дедалі частіше публікуватися повідомлення про появу в найрізноманітніших місцях Тихого океану невідомих досі тварин, схожих на гігантських саламандр. За більш-менш вірогідними даними, цих тварин бачили на Соломонових островах, на острові Схоутена, на Капін-гамарангі, Бутарітарі й Тапстеуеа, потім на цілій групі островів: Нукуфетау, Фунафуті, ІІукононо й Фукаофу, потім аж па Гіау, Уагука, Уапу й Пукапука. Наводились розповіді про чортів капітана ван Тоха (переважно в Меланезії) та про тритонів міс Лілі (головним чином у Полінезії); і газети вирішили, що йдеться про різні види підводних і допотопних страховищ — найбільш через те, що настав літній сезон 1 не було чого друкувати. А під-водиі страховища завжди мають великий успіх у читачів. Особлива мода на тритонів розбуялася в СІНА. У Нью-Йорку триста вистав витримало естрадне ревю «ІІосейдон» із трьома сотнями найвродливіших тритонок, нереїд і сирен; у Майямі й на каліфорнійських пляжах молодь купалася в костюмах тритонів та нереїд (тобто три низочки перлів і більш нічого). Натомість у центральних штатах і на Середпьому Заході набув надзвичайної активності «Рух за викорінення аморальності» (РВА); справа доходила до масових виступів, і кількох негрів було повішено або спалено.

Нарешті в «The National Geographic Magazine»¹ з’явився звіт наукової експедиції Колумбійського університету (спорядженої на кошти Дж. С. Тінкера, прозваного «консервним королем»); звіт підписали П. JI. Сміт, В. Кляйншмідт, Чарлз Ковар, Луї Форжерон і Д. Ер-реро, тобто всесвітні знаменитості в царшіах риб’ячих паразитів, кільчастих червів, біології рослин, інфузорій і попелиць. Наводимо уривки з цього великого звіту:

...На острові Ракаханга експедиція вперше натрапила на слідп вадпіх лап невідомої гігантської саламандри. Сліди п’ятипалі, довжина пальця близько 4 см. Судячи з кількості слідів, узбережжя острова Ракаханга, очевидно, аж кишить цими саламандрами. Оскільки слідів передніх лап (крім одного чотирипалого сліду, що палежав, видимо, дитинчаті) не було, ми вирішили, що ці саламандри пересуваються, ймовірно, на задніх кінцівках.

Треба відзначити, що на острівці Ракаханга нема ні річки, ні болота; отже, ці саламандри живуть у морі і є, певно, єдиними представниками своєї зоологічної родини, які паселюють пелагічпе середовище. Правда, відомо, що мексіканський аксолотль (Ambly9toma moxicanum) живе в солоних озерах; але про пелагічних, тобто морських саламандр ми не знайшли згаднп навіть у класичній праці

В. Корпгольда «Хвостаті амфібії (Urodela)», Берлін, 1913.

...Ми чекали майже до вечора, щоб добути чи хоч побачити живий екземпляр, але марно. З жалем залишили ми чарівний острівець Ракаханга, де Д. Ерреро пощастило знайти прекрасний новий вид блощиць...

Далеко більше пощастило нам на острові Топгарева. Ми чекали на узбережжі з рушницями в руках. Після заходу сонця з води виринули голови саламандр — досить великі й помірно сплющені. Незабаром саламандри повилазили па пісок; ішли вони на задніх лапах, досить моторпо, хоча и похитуючись. На зріст вони всі були трохи вищі за метр. Усівшнсь широким колом, вопн почали своєрідно крутити верхньою половиною тіла; це було схоже на танець. Б. Кляйншмідт трохи підвівся, щоб краще їх роздивитись. Тоді саламандри обернули до пього голови її па мить застигли, а потім дуже швидко рушили до нього, видаючи звуки, схожі на сичання іі гавкіт. Коли вони були від нього кроків за сім, ми вистрелили п них із рушниць. Саламандри кинулись утікати й пострибали в море; того вечора вони більше не показувались. На березі лишилися тільки дві забитих і одна з перебитим хребтом; вопа видавала своєрідний звук — щось наче «обоже, обоже, обоже». Коли В. Кляіін-шмідт розітнув її грудну клітку, вона сконала...