Слава ЗСУ!

Панове, я звертаю вашу увагу на всі вигоди від такого співробітництва. Синдикат «Саламандра» буде постачати не тільки самих саламандр, а й усі знаряддя та фураж для них: кукурудзу, крохмаль, воловий лій і цукор для підгодівлі мільярдів тварин; далі він бере на себе транспорт, страхування, ветеринарний догляд і інше обслуговування — все це за найнижчими цінами, що забезпечать нам коли не монополію, то принаймні цілковиту перевагу над будь-яким конкурентом, що захоче торгувати саламандрами. Хай-но хтось спробує, панове; довго він з нами не позмагається! (Вигуки: «Браво!») Та це ще не все. Синдикат постачатиме й будівельні матеріали для підводних робіт, які виконуватимуть саламандри, а тому за нами стоятиме й важка промисловість, цемент, дерево, цегла... (Голос із зали; «Ще хто зна, як ті саламандри працюватимутьh) Панове, дванадцять тисяч саламандр уже працюють тепер у сайгон-ському порту па спорудженні нових доків, рейдів і молів. (Вигук: *-4 нам ви про це не казали!*) Ні, не казали. Це перша спроба великого масштабу. І спроба ця, панове, виявилась напрочуд вдалою. Сьогодні вже нема ніяких сумнівів щодо майбутнього саламандр. (Бурхливі оплески).

Ллє й це ще не осо, панове. Завдання синдикату «Саламандра» аж ніяк цим не вичерпуються. Синдикат буде підшукувати працю для мільйонів саламандр по всій земній кулі. Він постачатиме ідеї та плани підкорення морів. Пропагуватиме утопії й грандіозні мрії. Виготовлятиме проекти новпх берегів і каналів, дамб, що з’єднають континенти, цілих низок штучних островів для трансокеанських польотів, нових материків, збудованих посеред океану. У цьому — майбутнє людства. Панове, чотири п’ятих поверхні земної кулі покрито морем. Хто заперечуватиме, що це забагато? Поверхню нашого світу, карту морів і суходолів треба виправити. Ми дамо світові морських робітників, панове. Це вже не буде стпль капітана ван Тоха; пригодницьку казку про перли ми замінимо переможним гімном праці. Перед нами вибір: або крамарювати, або творити; та коли ми не зуміємо мислити в масштабі континентів і океанів, то занедбаємо власні можливості. Тут ось говорилося, аа скільки продавати пару саламандр. Я б хотів, щоб вп думали не про пари, а про мільярди саламандр, мільйони й мільйони робочих рук, про перетворення земної кори, нове створення світу, нові геологічні періоди. Нині ми можемо говорити про майбутпі Атлантпди, про старі континенти, що наступатимуть на всесвітній океан, про Нові світи, які людство збудує собі само... Вибачте, панове,— може, це звучпть для вас утопічно. Так, ми справді вступаємо в край Утопії. Ми вже в ньому, друзі мої. Треба тільки обмислити майбутнє саламандр із технічного боку... (Голос із вали: «/ з економічного!*)

Так. Особливо з економічного. Панове, наше Товариство занадто мале для того, щоб самостійно експлуатувати мільярди саламандр. Це не під силу нам ні в фінансовому відношенні, пі в політичному. Коли почне змінюватись карта морів і суходолів, цим зацікавляться й великі держави, панове. Але про це ми не говоритимемо; ми не вгадуватимемо тут високопоставлених діячів, які вже тепер ставляться до синдикату вельми прихильно. Прошу вас, панове, не забувати про величезну вагу тієї справи, яку вп маєте зараз вирішити своїми голосами. (Бурхливі оплески. Вигуки: чЧудово!*, <Bpaeoh)

Усе ж таки перед голосуванням у справі синдикату «Саламандра» довелось пообіцяти, що на акції Тихоокеанського експортного товариства цього року буде виплачено принаймні десятипроцентний дивіденд за рахунок резервних фондів. Після цього вісімдесят сім процентів акціонерів проголосувало «за» і тільки тринадцять — «проти». Таким чином, висунутий правлінням проект було схвалено. Синдикат «Саламандра» вступив у життя.

З усіх боків поздоровляли Г. X. Бонді.

— Як ви гарно говорили, пане Бонді,— похвалив його старий Сігі Вайсбергер. — Страх як гарно. А скажіть мені, пане Бонді: як вам набігла така думка?

— Як? —неуважливо перепитав Г. X. Бонді. — Ска зати вам правду, пане Вайсбергер, усе це вийшло чере* старого ван Тоха. Він так трусився за своїми саламанд рами... Що б він сказав, бідолаха, якби ми покипулі

тих його lapa-boys виздихати з голоду або винищили їх?

— Яких tapa-boys?

— Та отих потвор —саламандр. Тепер, коли вони матимуть якусь ціну, з ними хоч поводитимуться по-люд-ському. Та й взагалі, пане Вайсбергер, ці страшидла тільки для якогось фантастичного діла й годяться.

— Я цього не розумію, — відказав пан Вайсбергер.— А ви коли бачили хоч одну саламандру, пане Бонді? Бо я, власне, не знаю, що воно й таке. Скажіть, які вони з себо.

— Якби ж я міг, пане Вайсбергер. Ви думаєте, я сам знаю, які вони? І пащо мені це знати? Чи я маю час цікавитись такими речами? Я радий, що ми хоч цей синдикат якось зліпили...