Слава ЗСУ!

— Чорні програли,— вдоволено сказав Белламі, встав і ліниво потягся.

Поряд із добре організованою торгівлею саламандрами та широкою пропагандою в пресі величезну роль у розповсюдженні саламандр відіграла могутня хвиля технічного прожектерства, що в ті часи залила весь світ. Г. X. Бонді слушно передбачав, що відтепер людський розум почне орудувати цілими новими континентами, новими Атланти-дами. Протягом усієї Енохи Саламандр у технічних колах не вщухала жвава й плідна суперечка про те, чи слід споруджувати важкі континенти з залізобетонними берегами, чи насипати легкі з морського піску. Мало не щодня з’являлись нові грандіозні проекти. Італійські інженери пропонували то спорудження Великої Італії, Що зайняла б майже все Середземне море аж до Тріполі, Балеарських островів та Додеканезького архіпелагу, то створення на схід від Італійського Сомалі нового континенту, так званої Лемурії, яка згодом покрила б весь Індійський океан. І справді, за допомогою цілої армії саламандр перед сомалійським портом Могадішо був насипаний новий острівець площею тринадцять з половиною акрів. Японія розробила проект нового великого острова на місці Маріанських островів і почасти здійснила його, а також готувала сполучення Каролінських і Маршальських островів у два великі острови, які малось назвати Новим Ніппоном; на кожному з цих островів навіть мав бути влаштований штучний вулкан, який нагадував би майбутньому населенню священну Фудзіяму. Ходили також чутки, ніби німецькі інженери таємно будують у Саргасовому морі важкий бетонний континент, майбутню Атлантиду, яка загрожуватиме французькій Західній Африці; але, здається, вони встигли тільки закласти фундамент. У Голландії розпочали осушувати Зейдер-Зе; Франція з’єднала Гранд-Тер, Бас-Тер і Ла-Дезірад на Гваделупі в один райський острів; Сполучені Штати почали будувати на 37-му меридіані перший острів-аеродром (двоповерховий, з величезним готелем, стадіоном, луна-парком і кінотеатром на п’ять тисяч місць). Одне слово, здавалося вже, ніби впали останні перешкоди, якими світовий океан стримував розмах людської діяльності; настала радісна епоха запаморочливих технічних планів; людина усвідомила, що тільки тепер вона стає Володарем Світу — завдяки саламандрам, які вийшли на світову арену в потрібний момент і, так би мовити, з історичної необхідності. Шкода заперечувати, що саламандри не розповсюдились би в такій безлічі, якби наша технічна епоха не підготувала для них стількох завдань і такого широчезного поля для їхньої постійної діяльності. Зда валось, майбутнє Робітників Моря уже забезпечене на цілі сторіччя.

Неабияк сприяла розвиткові торгівлі саламандрамі й наука, що вчасно присвятила велику увагу дослідженим саламандр як з фізіологічного, так і з психологічного погляду.

Наводимо репортаж про науковий конгрес у Парижі що вийшов з-під пера очевидця*

I-ER CONGRES DUROD&LES

Скорочено його називають «Конгресом хвостатих земноводних але офіційна назва його трохи довша: «Перший Міжнародний кої грес зоологів з проблем дослідження пспхології хвостатих земпі водних». Але щирий парижанин не любить довжелезних назв, і всі доктори та професори, що засідають у актовому залі Сорбоинп, дл пього просто Messieurs les Urodeles, «папп хвостаті земповодпі»,

І квит. Або що стисліше й фамільярпіше: «Ces Zoos-la»¹.

Мп пішли поднвптпсь на ces Zoos-la скоріш із цікавості, ніж із журналістського обов’язку. З цікавості, викликаної, самі розумі6-тс, не універсптетськпмп світилами, здебільшого старпгапами в окулярах, а отими... створінпямп (чому рука не важпться написати «тваринами»?), про яких уже стільки написано — від пауковпх томів аж до бульварних пісеньок — і які, па думку одних, є просто газетною вигадкою, а на думку інших — істотами в багатьох відношеннях обдарованішнми, ніж сам цар прпроди й вінець творіння, як ще й досі (я хочу сказати — після світової війни та інших історичних подій) пазпвають лгодппу. Я сподівався, що уславлені папи учасники конгресу з проблем досліджепня хвостатих земноводних дадуть нам, профанам, виразну і остаточну відповідь на те, як стоїть справа з отією славнозвісною кмітливістю Andrias’a Scheuchzeri; що вони скажуть нам: «Так, це істота розумна чи принаймні здатна цивілізуватися не менше, ніж ми з вами, і тому в майбутньому треба буде рахуватися з нею так само, як доводиться рахуватися з майбуттям людських рас, що колись вважалися дикими й примітивними...» Тож знайте, що ні такої відповіді я на конгресі не почув, иі навіть саме питання не було на пьому поставлене: для цього нинішня наука занадто... спеціалізована, вона не може цікавитись такими проблемами.