Слава ЗСУ!

*1 В колекції пана Повондри зберігся досить поверховий, фейлетонного характеру опис цієї події; па жаль, ми маємо тільки половину допису, друга половина загубилася.

Ніцца, в травня

В гарному світлому будинку Іпституту Середземного моря на Promenade des Anglais ⁶³ сьогодні панує пожвавлення; два поліцаї розпихають натовп на тротуарі, звільняючи дорогу для запрошених, які по червоному килиму входять до привітної, прохолодної актової зали. Ми бачимо тут усміхненого мера міста Ніцци, префекта поліції в циліндрі, генерала в блакитному мундирі, добродіїв з червоними розеточкамп Почесного легіону, дам певного віку (цього року в туалетах переважав модний теракотовий колір), віце-адміралів, репортерів, професорів і вельможних дідусиків усіх національностей, яких завжди повно на Лазуровому березі. Раптом — невеличкий інцидент: між усіх цих почесних гостей несміливо намагається прослизнути якась чудернацька постать. У величезних окулярах, від голови до ніг закутана в довгу чорну накидку, вона нерішуче ії квапливо чапає до переповненого вестибюлю. «Не, vous,— гукає один з поліцаїв,— qu'est се que vous cherchez ісі?»* Та до наляканого прибульця вже поспішає університетське начальство, люб’язно щебечучи: «Cher docteur, cher docteurU³ To це, виходить, і є доктор Шарль Мерсье, та сама вчена саламандра, яка мас сьогодні читати лекцію перед усім цвітом Лазурового берега!

Швидше до зали, щоб устигнути зайняти місце серед охопленої святковим хвилюванням публіки!

На підвищенні сідають мер, великий поет Поль Маллорі, папі Марія Діміняну — делегатка Міжнародного інституту інтелектуального співробітництва — та інші офіційні особи; збоку на підвищенні стоїть кафедра для доповідача, а позаду неї... Так, справді, бляшана ванна! Звичайнісінька бляшана ванна, як у ван-ній кімнаті. Двоє служителів зводять на підвищення несмілиие створіння, закутане в довгу накидку. У залі трохи розгублено аплодують. Д-р Шарль Мерсьє сором’язливо вклоняється і не-впевнено озирається — куди йому сістп. «Voila, monsieur» шепоче один із служителів і показує на бляшану ванну.— Це для вас». Д-р Мерсье, видимо, страшенно засоромлений, не знає, як відхилити цей знак уваги; він намагається якомога непомітніш⁰ влізти у ванну, але, зашпортавшись у довгій накидці, гучно ніу^-делегатка від женевської організації й пані Марія Дімі-няну; ця чудова, благородна жінка була така розчулена скромною поведінкою і вченістю д-ра Мерсьє («Рапѵгѳ petit,— нібито сказала вона,— il est tellement laid!»¹, що поставила за мету свого невтомно-діяльного жпття домогтися, щоб саламандр прийняли до Ліги націй. Марно

¹ «Бідолашечка, він такий бридкий!» (Франц.)

бовстає в воду. Всіх на підвищенні рясно оббризкало, але вони вдають, ніби нічого не сталось; у залі хтось істерично захихотів, але з передніх рядів уже докірливо озираються й сичать: «Тс-с!» Тим часом підводиться Monsieur 1ѳ Maire et Depute ¹ й починає говорити. «Дами й панове,— каже він,— я маю честь вітати па землі нашого прекрасного міста Ніцци доктора Шарля Мерсьє, видатного представника наукового жпття наших близьких сусідів — жителів морських глибин. (Д-р Мереьв до половини вистромляється з води й низько вклоняється). Вперше в історії цивілізації земля й море простягають одне одному руки для інтелектуального співробітництва. Досі перед духовним життям людей була нездоланна межа — світовий океан. Ми могли перетинати його, могли борознити своїми кораблями в усіх напрямках, але під його поверхню, дами й панове, цивілізація проникнути не могла. Клапоть суходолу, на якому живе людство, досі був оточений диким, незайманим морем; це була розкішна рама, але й одвічний кордои:

з одного боку — розквіт цивілізації, з другого — вічна й незмінна природа. Ця межа, дорогі мої слухачі, тепер стирається. (Оплески). Нам, дітям цієї великої доби, припало незрівнянне щастя бути очевидцями того, як росте наша духовна батьківщина, як вона переступає власні береги, сходить у морські хвилі, здобуває глибини вод і приєднує до давньої культурної землі сучасний цивілізований океан. Яке грандіозне видовище! (Вигуки: чБравоІ*) Дами й панове, тільки з народженням океанської культури, видатного представника якої ми маємо честь вітати сьогодні серед нас, наша земна куля стала планетою по-справжньому, цілком цивілізованою. (Бурхливі оплески. Д-р Мерсьв у ванні трохи підводиться й уклоняється).

Дорогий докторе й великий учений! — звернувся потім Monsieur le Maire et Depute до д-ра Мерсьє, який, спираючись на край ваннії, розчулено, з зусиллям ворушив зябрами.— Ви зможете переказати своїм землякам і друзям на дні морському наші добрі побажання й вислови щирого подиву та найпалкішої прихильності. Скажіть їм, що в вас, наших морських сусідах, ми вшаиовуємо авангард прогресу й освіти, авангард, який крок за кроком коло-нізуватиме безкраї обшири моря і створить на дні океану новий культурний світ. Я вже бачу, як у морських глибинах виростають нові Афіни й нові Рими; я бачу, як розквітає там повий Парим;

 63 ‘ Пан мер і депутат (Фіаиц.).