Слава ЗСУ!

БОНДІ

І все. Просто Бонді. Хай інші пишуть на своїх дверях «Юліус Бонді, представник фірми «Дженерал моторе», або «Д-р мед. Ервін Бонді», або «С. Бонді і К°», але є один-сдиний Бонді, який —просто Бонді, без жодних дальших пояснень. (Я гадаю, що у папи римського на дверях написано просто «Пій», без ніякого титулу й без порядкового номера. А в господа бога й зовсім нема ніякої таблички ні на землі, ні на небі. Кожен сам повинен знати, що він тут живе. А втім, це сюди не стосується, цо я просто так, мимохідь зауважив).

Ось перед цією скляною табличкою одного спекотного дня й зупинився добродій у білому моряцькому кашкеті і витер блакитною хусточкою м’ясисту потилицю. «Який пишний дім, хай йому біс», — подумав він і трохи нерішуче натиснув мідну кнопку дзвоника.

На дверях з’явився швейцар Повопдра, зміряв очима огрядного добродія від черевиків аж до золотого шитва на кашкеті й стримано вимовив:

— Прошу?

— Слухай, голубе, — відказав огрядний добродій,— чи тут живе пан Бонді?

— А чого вам завгодно? — крижаним тоном спитав пан Повондра.

— Скажіть йому, що з-еим хоче поговорити капітан ван Тох із Сурабайї. Ja,— згадав чоловік,— ось карточка.— І подав панові Повондрі візитну картку, на якій був витиснутий якір і надруковано:

Captain J. van Toch Е. I. & P. L. Co. S. CANDONG BANDOENG Surabaya Naval Club*

Пав Повондра у ваганні схилив голову. «Сказати йому, що пана Бонді нема вдома? Або що в пана Бонді, па жаль, якраз дуже важлива нарада?» Є відвідувачі, про яких треба доповідати, а є й такі, що їх добрий швейцар виряджає сам. І ось тепер пан Повондра з прикрістю відчував, що його підводить інстинкт, яким він керувався в таких випадках. Цей огрядний добродій якось не підходив до жодної категорії небажаних відвідувачів, не був схожий ні на комівояжера, ні на представника добродійної спілки. А капітан ван Тох сопів, витирав хусточкою лисину і так простосердо кліпав блідо-голубими очима, що пан Повондра раптом наважився взяти на себе всю відповідальність.

— Заходьте, будь ласка, — сказав він. — Я доповім про вас панові раднику.

Captain van Toch утирас блакптного хусточкою чоло й розглядається по вестибюлю. «Бісова душа, як цей Густль обставився! Просто як у салоні на пароплаві, що ходить з Роттердама до Батавії. Певно, грошей усаджено — страх подумати. А такий же був веснянкуватий єврейчик», — дивується капітан.

Тим часом Г. X. Бонді в своєму кабінеті замислено розглядає капітанову візитну картку.

— Чого йому треба? —підозріливо питає він у швейцара.

— Пробачте, не знаю,— шанобливо мимрить пан Повондра.

Пан Бонді все держить картку в руці. На картці витис-нено якір. Captain van Toch, Surabaya...Де вона, власне, та Сурабайя? Здасться, десь на Яві. На пана Бонді дихнуло далиною. «Кандон-Бандунг»—наче удари гонга. Сурабайя. А день саме такий тропічний... Сурабайя.

— Гаразд, приведіть його,— каже пан Бонді.

У дверях зупинився огрядний чолов’яга в капітанському кашкеті й підніс руку до козирка. Пан Бонді йде йому назустріч.

— Very glad to meet you, Captain. Please, come in²⁴,

— Здрастуйте, здрастуйте, пане Бонді,— радісно вигукує captain.

— Ви чех? —дивується пан Бонді.

— Ja, чех. Таж ми знайомі, пане Бонді. З Євічка. Бакалійник Вантох, do you remember??

— Правда, правда,— вигукує пан Бонді радісно, але в душі відчуває деяке розчарування (то він не голландець!) — бакалійник Вантох, на ринку, так? А ви ні- • трохи не змінилися, пане Вантох. Не постарішали! Ну, як там ваша бакалія?

— Thanks, — чемно відказує каїїітан. — Татусь давно вже відійшов, як то кажуть, у кращий...

— Помер? А, звісно, звісно. Правда, ви, певне, його син... — Очі пана Бонді раптом засвітились від спомину.—* Слухайте, друже, чи ви не той Вантох, що бився зі мною в Євічку, ще як ми були хлопчаками?

— Ja, той самий,— поважно підтвердив капітан.— Через це ж мене й віддали з дому до Моравської Острави.

— Так, частенько ми з вами бились. Але ви були дужчий за мене, — по-спортивному чесно визнав пан Бонді.

— Ja, таки був. А ви були таке хирляве хлоп’я, пане Бонді. І вам добряче перепадало від мене. Еге, добряче.

— Перепадало, що правда, то правда, — зворушено віддався спогадам Г. X. Бонді. — Та сядьте, земляче!

Я дуже радий, що ви згадали про мене. А як ви тут отінились?

Капітан ван Тох з гідністю сів у шкіряне крісло й поклав кашкета на підлогу.

— Приїхав відпочити, пане Бонді. Еге, Отак-то, That’s so²⁵.

---

 24 Дуже радий бачити вас, капітане. Заходьте, будь ласка (англ.). -З Пам’ятаєте? (Англ.).

 25 Отак-то (англ.).