Слава ЗСУ!

В цьому вся річ: я написав своїх «Саламандр», бо думав про людей, і обрав як алегоричний образ саме саламандр не тому, що люблю їх більше або менше він інших божих створінь, а тільки тому, що колись у відбитку кістяка гігантської саламандри третинного періоду помилково побачили скам’янілі рештки нашого предка-людини; отож саламандри серед усіх тварин мають особливе історичне право виступати на сцену в ролі нашого символу. Та хоч вони й були тільки приводом для відображення людських справ, авторові довелося вживатись у їхній образ; правда, це вживання було пов’язане з відчуттями мокрості й холоду, але водночас і з такою самого насолодою та жахом, як вживання в образ людини.

МАТИ

Ідею цієї п’єси підказала авторові дружина, матеріал для неї дала доба, в якій ми живемо, а спонукою до написання став малюнок, де було зображено вдову, яка стоїть на колінах серед бойовища на котрійсь із теперішніх війн. Вступу з докладнішими поясненнями вона, здається, не потребує. Автор тільки просить майбутніх постановників, щоб мерців, які в ній оточують матір, трактували не як страшні привиди, а як живих, милих і славних людей, що цілком невимушено почувають себе в своїй давній домівці, при світлі звичної лампи. Вони такі самісінькі, як були за життя, бо живуть і далі в пам’яті матері; а мертві вони лише тим, що вона вже не може доторкнутись до них, та ще хіба тим, що роблять трохи менше гамору, ніж ми, живі.

МАТИ БАТЬКО ОНДЖЕЙ ЇРЖІ КОРНЕЛЬ ПЕТР ТОНІ ДІДУСЬ ЧОЛОВІЧИЙ голос ІЗ ПРИЙМАЧА ЖІНОЧИЙ голос ІЗ ПРИЙМАЧА

ДІЯ ПЕРША

Батьків кабінет; вікна иорозчпняні навстіж. На середній стіні — портрет Батька в офіцерському мундирі; обабіч нього розвішані шаблі, рапіри, пістолети й рушниці, люльки з довгимп цибухамп, різні пам’ятки з колоніальних експедицій: спнсп, щнтп, луки й стріли, ятагапп, п також мисливські трофеї: оленячі роги, голови аптнлоп тощо. Бічні стіни зайняті ктіжковпми полнцямп, різьб-ленпмп шафамп, стояком із начищеними рушнпцямп, завіпіапі східними тканпнамп, географічними картами, шкурами диких звірів. Взагалі кабінет переповнений усяким яоловічпм причандаллям: на масивному письмовому столі словники, глобус, люльки, порожні шрапнельпі набої замість прес-пап’є, скриньки для тютюну тощо; турецька канапа, вптерті крісла, обшмугляні дзиглики, арабський столик із шахівницею, ще один столик із дорожнім грамофоном; на шафах офіцерські кашкети й шоломи, а до того ж повсюди то химерні статуетки, то негритянські маски, то ще якась екзотика,— одне слово, все те, що його років двадцять-трпдцять тому привозплп як сувенірп з колоній чп далеких країв. Усе це вже на перший погляд здається дуже старосвітським, аж ветхим; у кабінеті, так бп мовити, не чути духу житла, він схожпй скоріш на родинний музей.

ІІа капапі, високо підібгавши погп, сидить Т о п і ; на колінах у пього велика книжка, він поклав на неї аркуш паперу й щось пшпе. Тоді пошепки перечитує написане, помахуючи в такт рукою; хитає головою, щось закреслює й знов тнхо скандує.

Входить П е т р, насвистуючи пісеньку.

П е т р. А, Топі. Що поробляємо? (Підходить ніби знічев'я до столу й крутить глобус, усе насвистуючи)<

Топі. Що?

П е т р. Вірші пишеш?

Тоні. Які там вірші! (Ховає аркуш у книжку). І нащо воно тобі?

II е т р. Нінащо. (Застромивши руки в кишені, дивиться на Тоні й насвистує). Ану покажи!

Тоні (Вдає, ніби читає книжку). Ет! Ще нічого нема.

П е т р. Гм!.. (Смикає Тоні за чуба). Ну, не хочеш — не треба. (Неквапно вертається до столу й напихає люльку тютюном з однієї скриньки). Більше тобі нічого робити, еге? (Висовує шухляду).

Т о н і. А ти сам що робиш?

П е т р. Байдикую, Тоні. (Дістає з шухляди стару книжку й гортає її).Просто-таки гарячково байдикую. Бо мій час іще не настав. (Іде до столика з шахівницею).

Ось цю задачку тато, бачу, почав був розв’язувати, та й... не встиг до кінця довести. Треба колись спробувати мені. (Розставляє на шахівниці жменю чорних та білих фігур і, тихо насвистуючи, звіряв їх розміщення з книжкою).

Топі (нерішуче). Петре, ти не знаєш..,

П е т р (неуважливо). Що?

Тоні. Про нашого їрку.

П е т р. А що я маю знати?

Т о н і. Чи він не ставить сьогодні.,, якогось рекорду?

П е т р. Чого це тобі подумалось?

Т о н і. А він учора ввечері сам сказав; «Тоні, побажай мені завтра удачі. Годині о третій. Хочу одне діло спробувати».

ГІ е т р. Годині о третій? (Дивиться на годинник). Так це вже ось-ось. А нам не сказав нічого. (Насвистуючи, розставляв фігури далі). Мабуть, не хотів, щоб мама знала.. Вона завжди так потерпає, коли їрка літає... При пій нічого не кажи, чуєш? (Дивиться в книжку, тоді на шахівницю). Де п’ять. Де п’ять... Тато записав тут перший хід де п’ять, але мені чогось здається... Я часом думаю: як, певне, тато нудився в тих колоніях! Тому він і розв’язував там шахові задачі.