Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Війна з Саламандрами

Мати. Твій обов’язок?

О н д р а. Обов’язок науки. Бач, матусю, це дуже тяжка хвороба. І якби ти бачила, як там, на півдні, люди вмирають... то сама сказала б; «Ондро, з цим треба щось зробити». Нікуди не дінешся, мамо: хтось мусив туди поїхати.

М а т и. Але чому неодмінно ти, Ондро? Ні, пе переконаєш ти мене!

Б а т ь к о. А чому неодмінно не він? Голова в нього, здається, була не дурна. А такі справи завжди припадають пайкращим, голубонько.

М а т и. І ті найкращі повинні через це вмирати?

Батько. Атож. Інакше не можна, серденько. Най кращі завжди повинні йти попереду, розумієш? А ти Ондро, не журися. Ти вчинив добре.

М а т и. Я знаю, ви завжди горою один за одного проті мене. Вам, чоловікам, легко казати —вчинив добре; т« якби ви знали, що зі мною було, коли я одержала т телеграму. Я зрозуміти не могла, в голові не вк лада лосі «Ласкава пані, ваш син поліг, як герой, на бойовип науки...»

Батько. От бач, рідненька: як герой. Хіба це н чого пе варте?

О н д р а. Ет, не в тім річ, тату. Це мепе цікавив пайменше. Я хотів одного: з’ясувати причини пропа ниці. Яке ж тут геройство? Хто працює в науці, той п винен з’ясувати причини, хіба не так? На все інше йоа начхати. Геройство там або честь —то все хлоп’яцтв тату. Ось відкрити щось нове — це справді чогось варт

Мати. Ну, і відкрив ти щось?

О н д р а. Я —пі, матусю, але інші відкрили. Од швед і один американець.

Батько. Шкода. Не люблю американців.

Мати. От бач, Ондро! Хіба твоя смерть пе була , ремна? І непотрібна нікому?

0 н д р а. Ні, матусю. Ти тільки цього не розуми

Мати. Авжеж, не розумію. Я, мабуть, ніколи вас розуміла. Я раз у раз чую це... від їрки і від обох бл

пят: «Мамо, ти цього не розумієш...» По розуміюі Не розумію! Господи, я вже сама себе перестаю розуміти. Адже ви — часточки мого тіла. Та й ти, Ріхарде, ввійшов у мене й став моїм тілом і душею. І я вас не розумію? Що ж у вас є таке особливе, таке страшенно своє, що я вже й зрозуміти вас не здатна?

Ондра (підходить до неї). Матусю, тобі пе можна хвилюватись. У тебе слабе серце, тобі це шкодить.

Мати. Йе перебивай! Чого ж я вас так добре розуміла, поки ви були малі, пам’ятаєш, Ондро? Коли хтось із вас надворі, бувало, заб’є коліно, я це вдома відчувала й зразу вибігала... А коли вп всі сиділи за столом, я так глибоко почувала? це —я, Це все —я. Прямо всім тілом відчувала* оці діти —то я! А тепер: «Мамо, ти цього не розумієш...» Ріхарде, що це вступило в наших дітей—-таке чуже й... вороже мені?

Батько. Бач, рідненька, вони вже дорослі... і в них є свої інтереси.

Мати. А я завжди знала тільки їхні інтереси, розумієш? Ви всі думаєте про свої справи, свою честь, своє покликання й ще бозна про що —таке велике, що я й справді його не розумію. А я... я весь вік думала тільки про вас. Я піколи не знала Іншого покликання, крім вас. Я знаю, в цьому не було нічого великого—тільки клопотатись та любити... Та коли я вам, п’ятьом дітям, подавала на стіл страву, для мене це було наче якийсь обряд. Ондро, Ондро, ти й гадки не маєш, як порожньо за столом без тебе!

О п д р а. Мені дуже шкода, матусю.

Мати. Правду кажетб, я цього таки не розумію. Наприклад, твій тато загинув, бо треба було вбивати якихось там тубільців, А ти, Ондро, вмер від того, що хотів рятувати їхнє життя. Мабуть, мені таки бракує розуму для цього. Ви робите один так, другий навпаки, а иотім кажете мені: «Це великі завдання, матусю, ти такого не можеш зрозуміти». Один із вас щось будуватиме, а другий те саме руйнуватиме, а мені скажете: «Це, мамо, таке величне діло! Ми мусимо так робити, хоч би за це довелось Оддати життя». Життя! Вам легко казати! Самому вмер** ти —це кожен зуміє; але втратити чоловіка або сина..! Знали б ви, що це таке! Отоді б ви...

Ондра. Тут Ти, мабуть... маєш рацію, мамо.

М а т и. А хоч би й не мала... Я не хочу мати рацію, я хочу мати вас, хочу мати своїх дітей! Навіщо ти помер9

Опдро! Ти ж був такий славний, статечний хлопець...

І наречену мав, синку, збирався одружитись... Це я, мабуть, розумію, так чи ні, Ондро?

Ондра. Авжеж, матусю...

Мати. От бач!

Два постріли в саду.

Батько (підводить голову). Що це?

Мати. Нічого. То хлопці стріляють у мішень. Корнель... і Петр.

Батько. Добре. Хто не вміє стріляти, той ні на що не придатен.

Мати. Наш Тоні не стрілятиме, Ріхарде. У нього не така вдача. Ондра теж не любив стріляти, правда ж, Ондро? Ти знав самі книжки, як і Тоні...

Ондра. Але в Тоні це як гашиш, матусю. Він снить наяву. А це недобре.

Попередня
-= 97 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!