Слава ЗСУ!

VIII

Змаліли латки снігу на брусторських горбах та березівських схилах, і з них ринули до Пістиньки брудні потоки: ріка набухала, виливалася з берегів, урешті з’єдналася з Млинівкою; всмоктавши її в себе, залила жолоб разом з потоками — й космацький млин затих.

Досі звуки з села майже не долинали до Пилипового обійстя, його заслоняв водяною порошею плюскіт води на лотоках, й тільки тепер, коли млин стих, здалося Пилипові, що крізь прозору моторошну тишу проступив до села обрис його ґражди, котрій гуркіт млина відрахував вік.

З круглого віконця, вирізаного в гребені заломаного даху, Пилип сторожко споглядав село, обмацуючи очима кожну хату, стежку, та найчіпкіше прикипав його погляд до плаского Рунка, який, закінчивши яблунівську дорогу, вивищився над Космачем; з терпким тамуванням подиху чекав Пилип з’яви тих, які неминуче мають нахлинути на горб, щоб залити червоною повінню село.

Знав, що колись мусить це статися, проте лопотіння лоток ніби спиняло ту неминучість, заглушувало її наближення невпинним пульсуванням живого серця села; а тепер, коли заслона лоточного шуму впала, й на виду всього села постала незахищена Пилипова домівка, він відчув себе оголеним, безборонним, ніби на розстріл виведеним, і в його мозку заворушився рішенець, якого так довго в собі притлумлював, соромлячись свого вічного страху, заглушував почуттям обов’язку та необхідності, бо ж добре розумів, що люди, які зайняли його житло, його ж самого й охороняють, що без них Пилипів достаток умить здиміє, й він опиниться на вітрах, у вогні, в неволі, однак все те може статися колись, а нині втямкував, що разом з моторошною тишею над Пістинькою ступає на його подвір’я невблаганна смерть, яку, проте, можна ще віддалити, зупинити на якийсь час, якщо зважиться попросити партизанів, щоб назавше полишили його ґражду.

Пилип прикипав до круглого віконця на подрі й аж тепер серед несподіваної тиші почув гамір — там, унизу, в світлиці: то збирався на нараду штаб округу «Говерла» в переддень наступу «Рубахи» на Космач.

…Полковник Степовий нервово проходжувався по світлиці, досередини якої заходили один за одним курінні й сотенні, вони віддавали честь командирові округу і всідалися на лавицях. Були зосереджені й спонурені — вже всі знали, що зі Станіславова вийшли три стрілецькі дивізії регулярних совєтських військ і зайняли позиції на лінії Яремче—Ланчин, а з Коломиї готові вирушити два полки прикордонників й моторизована бригада військ НКВД — на Космач.

«Я викладу план нашої оборони, — розпочав нараду Степовий. — Дати наступу на Космач ще не знаємо, та акція неодмінно розпочнеться, як тільки протряхнуть дороги, — мають большевики на озброєнні легкі танки й гармати. Як встановила розвідка, «Рубаха» йтиме на нас трьома напрямками. Праве крило — на Печеніжин, Слободу й Березів, ліве — на Іспас, Шешори й Прокураву, а основна сила піде через Мишин, Яблунів і Лючу… Тепер слухайте уважно й запам’ятовуйте. Курінь «Буковинський» Лісового займе оборону на правому крилі: сотня «Авангард» — поблизу Текучі, «Сірі вовки» — у підніжжі Лисинки, «Бояри» — у Ставнику… Ти, друже Тис, — звернувся Степовий до командира куреня «Гуцульського», — закриєш своїми сотнями доступ до Космача від Брустор і Шешор… Та основний тягар большевицького наступу припаде на курінь «Гайдамаки», друже Буревій. Твоя сотня «Сурма» стане між Яблуновом і Лючею, під горою Лебедин стоятиме в запасі сотня імені Гонти, а ти, Чарното, зі своїми богунцями займеш позицію по лінії дороги між Лючею і Рунком, і стоятимеш там на смерть. Якщо витримаєш наступ, то й іншим буде легше. Що скажеш, Даниле?»