Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вогненні стовпи

Чарнота підвівся, став дугою, бо ж досягав головою сволока, розгладив вуса й мовив коротко:

«Я вже розробив свою стратегію, друже командир. Про неї вам доповім окремо».

«Гаразд…» — відказав Степовий.

Він сів за стіл і довго мовчав. Можливо, в ці хвилини перебігав думками свій шлях, який проліг між ним, командиром партизанського округу, і совєтським офіцером, який сорок четвертого з групою добровольців перейшов до курінного Різуна в Чорному лісі й небавом відзначився під Прокуравою в бою із загоном енкаведистів майора Моліна; тоді ж здобув звання командира куреня «Буковинський», а згодом став командувати військовим округом «Говерла». Можливо, думав і про те, що військо УПА контролює щораз то менше території, що похідні групи, які й сьогодні заглиблюються далеко на схід і південь, все ж не в силі очистити Україну від більшовицької скверни, що повстанський чин УПА зводиться все більше й більше не до битв за територію, а до крику нації, яка гине під чоботом окупантів, — і як того крику не чує світ, як не схаменеться, не втямить, що совєтчина загрожує не лише українцям, а й усім народам Європи! То якщо не розпочнеться…

Цієї миті захмарене обличчя Степового ледь розпогодилося, врешті зовсім просвітліло, і він сказав, обдаючи командирів обнадійливим поглядом:

«Ви ще не знаєте, а мені щойно доповів радист: у Фултоні виступив Черчілль із закликом створити воєнний блок між Штатами й Англією проти СРСР… Ви розумієте, що це означає?»

«Війна! — вигукнув Чарнота й ударив кулаком по столі. — Війна… І виб’є Одіссей око Поліфемові!»

Командири підвелися, термосили один одного, усміхалися, закурювали — гніт безвиході покидав їх, у душі нахлинала нова хвиля завзяття, й зрозумів Степовий, що добру вістку він приніс упору, і бій, який почнеться нинізавтра, буде виграно.

«Друзі мої! — мовив командир округу. — Якщо в цьому бою переможемо, то хто знає: може, наша «Говерла» стане першою дивізією регулярної української армії у Третій світовій війні!»

Цієї хвилини до світлиці увійшли Ворон і Буркут. Потурай присів біля Степового й прошепотів йому до вуха: «Матимемо з тобою конфіденційну розмову». Командири розійшлися, у світлиці залишилися Степовий, Буркут і Ворон; окружний провідник СБ завернув з порога Чарноту — будеш нам потрібний, Даниле, — й, озирнувшись на вікно, заговорив півголосом:

«Давно знаю, що ми в Космачі не самі: округ нашпигований большевицькими нишпорками. З нашого наказу, друже Степовий, їх чимало вже винищено: ось позавчора сотня Недобитого вистежила на Ставнику бригаду «рубачів», яка пробиралася найпропаснішими нетрями з Медвежої на Ґрегіт, — справжні тобі лісоруби з пилами й сокирами, в кресанях і сардаках, а коли їх почали допитувати, то все відразу й вияснилося: мало хто з них умів й слово сказати по–нашому… Мали вони з’єднатися на Ґреготі з переодягнутою в партизанську форму сотнею чекістів і разом вдарити на табір старшинської школи… Хлопці Недобитого звели їх в узвір під Білою Кобилою, де чорт добраніч каже, й залишили там назавше, а на слід чекістської сотні не втрапили… І ще: на Багнах селяни витягли з криниці чотирьох чоловіків, й жінки голосили над ними і проклинали нас…»

«Віддам наказ усім куреням, — перебив мову Ворона Степовий, — помножити стежі, прочесати ліси від дерева до дерева ще до початку більшовицького наступу. Нам збираються вдарити в спину…»

«Це ще не все, друже командир, — вів далі Ворон. — Ворог, про якого я щойно мовив, зримий, так би мовити, намацальний, його можна вислідити… Та ось уже майже рік я чую, і маю на це підстави, присутність досвідченого шпигуна — десь тут, недалеко. Ніби хтось слухає, про що ми говоримо на наших секретних нарадах, знає достеменно, які накази віддаються. Не виключено, що й серед нас є сексот. Але кому доносить? Адже не може кожен день чимчикувати до Яблунова, бо на заставах таки б його колись затримали… Думаю, що в Космачі працює рація, десь поруч з нами. І це становить найбільшу небезпеку…» «Що хочеш запропонувати?» — спитав Степовий.

«Мені стало відомо, — пропустив Ворон повз вуха питання, — що в яблунівській середній школі відбулися арешти: забрали кількох восьмикласників, космацьких хлопців, котрі після закінчення нашої семирічки пішли вчитися до Яблунова. Їх звинувачують у належності до юнацької сотні «Сокирники», яка буцімто створилася в Космачі. Звісно, це провокація, НКВД клеїть справу, щоб знейтралізувати молодь. Цей кримінал особливий — в ньому мусять бути замішані вчителі… У мене є підозріння, й тому я запропонував не виконувати поки що вироку над Шполою. Він щось знає. І якщо ми пообіцяємо зберегти йому життя, Шпола напевне заламається».

Попередня
-= 158 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 19.04.2015

В кінці автор сам себе прокоментував. Хіба що залишається додати роман сподобався, хоч я іноді плутався в думках героїв і не розумів де реальність а де лише думки.


Додати коментар