Слава ЗСУ!

Втім з боку Яблунова долинув глухий гул моторів, ніби вмисне притишений, а далі й зовсім стих, і чутно було, як шумить Рушір на каскадах у глибокому ізворі під нижнім мостом, де заліг Піт з динамітом; Чарнота наблизився з лісу до дороги, що рівно прострілювала простір між схилами горбів мало не до самої Лючі й там спадала стрімко вниз; він вичікував, і коли раптом заревіли мотори — нахабно, ніби хотіли налякати все живе в лісі, а в далині із западини виповз нагору перший тупорилий панцерник, Чарнота вистрелив з ракетниці, гарячозелений набій описав над дорогою дугу й спопелів; тоді з обох боків заторохтіли автоматні черги — то вступила в бій сотня «Сурма»; у відповідь загарчав з панцерника кулемет, за панцерним автом сунув танк, рвучи гусеницями землю, на башті поверталося то ліворуч, то праворуч гарматне дуло й випльовувало снаряди; кавалькада машин вихопилася із западини на рівну дорогу, їх було десятки, за ними бігли автоматники й решетили кулями ліс, звідки ще лунали поодинокі постріли, врешті стрільці сотні «Сурма» почали вибігати на дорогу, вони втікали навмання, й кулі їх не досягали, минали причаєного в кущах Чарноту, який нервово помахував рукою, спонукаючи їх вдавати панічну втечу; далі вся сотня опинилася за нижнім мостом й миттю розчинилася в лісі; дорогою відчайдушно мчали панцерники, танки, «студебекери», солдати, не перестаючи стріляти, бігли за машинами, з панцерників палили кулемети, й лунали раз у раз гарматні постріли з танка, і коли Чарнота нарахував сорок дві одиниці й остання машина досягла нижнього моста, а перша в’їжджала на верхній, він удруге вистрелив з ракетниці, а тоді під Клифою вибухнув у небо, перекриваючи верхів’я смерек, круглий клубок чорно–білого диму, й полетіли вгору бервена, що настеляли міст, та уламки першого панцерника.

Колона зупинилася, мотори стихли, німота цілковитої розгубленості запанувала на лісовій дорозі, та це тривало тільки мить: люк танка відкрився, з нього висунулася до пояса постать офіцера — був то генерал Дергачов, який керував операцією, — він хрипким голосом скомандував водіям, щоб розверталися, й показував рукою на галявину, що просторо заходила глибоко між горби; мотори знову заревіли, останній панцерник, який тієї миті в’їжджав на нижній міст, рвучко здав назад, скотився з бервен на дорогу, довго рачкував, аж поки не допав до місця, де зміліли фоси, і там розвернувся, — він єдиний із сорока двох бойових машин залишився неушкоджений, і коли розпочалася масакра, рвонув на повному газі до Яблунова й сповістив районний відділ НКВД про нечуваний погром…

Та поки що панцерник відходив назадгузь від моста: знав водій, що і цей міст злетить у повітря, проте вибуху чомусь не було… Тим часом шофери панікували, й кожен намагався вихопитися з вузької дороги першим, здавали назад, ті, які втрапляли на галявину, розверталися, інші застрягали у фосах, деякі перекидалися догори колесами, врешті танк із генералом вихопився з улоговини й допав до моста.

А ліс мовчав… Чарнота вибрав спостережний пункт на царинці, з якої видно було всю галявину, й нетерпляче ждав, поки зірветься нижній міст, та Піт чомусь не давав про себе знати…

Тієї хвилини, коли танк в’їжджав на міст, Піт запалив бікфордів шнур і вже збирався збігати в яр, як ураз помітив, що іскринки на шнурі погасли; він підбіг майже впритул до пачки з динамітом й уздрів, що шнур перетертий й залишилося його, знадібного, не більше метра, і якщо запалити, то вибух станеться за десять секунд; цього досить, подумав Піт, я ще встигну відбігти яром до підніжжя он тої гори; підривник викресав запальничкою вогонь, притулив пломінець до шнура, й коли шнур зловісно зашипів, випорскуючи білі іскринки, Піт кинувся тікати, проте хотіла смерть, щоб він спіткнувся і впав, а далі його понесло в повітрі, немов вимолоченого снопа з току; він ще побачив, як заламуються кутом уверх дилини моста, на мить утворюючи піраміду, а потім розверзаються вбоки, і в проломину всім своїм тягарем втискається танк, охоплений синім полум’ям…

Чарнота полегшено зітхнув, почувши вибух, — Піт ось–ось пробереться крізь ожинові зарості до нього на царинку, — і тоді випустив третю ракету.

Враз обізвалися довкола галявини ліси. Мінометники посилали на забиту технікою площину одну за одною міни, й вони розривалися в улоговині шахматним порядком; із схилів били гранатомети; червонорубашників було кілька сотень, вони тирлувалися й відстрілюючись влучали один в одного; з царини косили «дехтярі» й «максими», і коли солдатів залишилася жменька, вони почали вибігати на дорогу нижче від зірваного моста, тоді відступ їм загородили стрільці богунської сотні й розстріляли всіх до одного.