Слава ЗСУ!

III

Йосафатів візит до вчителя був зовсім недоречний: на подвір’ї ще не зарівнялися сліди від чобіт і копит, з відчиненої навстіж стодоли аж до воріт тягнулася доріжка, вичовгана сіном, яке волокли жовніри до своїх возів, бо коні вже падали без фуражу і обгризали кору з дерев; у стайні голодно мукала корова — до неї несподівано прийшов переднівок, а на пашу ще рано; Йосафат утямив, що треба чимшвидше вертатися назад — хто в такий час приходить у гості, проте Мирон якось аж похапливо взяв Йосафата за плече, ніби той цієї миті доконче був йому потрібний, і завів до хати; затоптану болотом підлогу на кухні зчищала лопаткою учителева дружина пані Марія; двері до покою були зірвані з завісів, і крізь пройму хлопець побачив учителя, що стояв на колінах біля книжкової шафи й складав у стосики вивалену зі стелажів купу книжок, — аж тепер згадав Йосафат, що в учителевому домі три дні квартирував штаб недобитої артдивізії, яку мав вивести із боднарівської пастки Василь Маланюк; мадярські офіцери витіснили вчительську сім’ю до стодоли й палили в печі книжками; тепер учитель складав те, що зосталось, вряди–годи зупинявся, дошукуючись книжки, якої вже не було; він розгублено поглядав то на дружину, то на сина, а тепер і на Йосафата, й говорив ніби не до них, а до себе: «Ніцше нема… і Достоєвського… та й Франка нема… та як це так, Господи, невже згоріло?» — скруха вчителя була безнадійна, та ось раптом просвітліло його обличчя, він підвівся й ласкаво гладив палітурки томів Грушевського і Лепкого, показуючи їх хлопцям.

Йосафат ніжно любив свого вчителя: завдячував йому ґрунтовною підготовкою з математики, яку здобув у початковій школі, — нині учень міцно стояв на тому первісному фундаменті знань і вважався найкращим математиком у шостому гімназійному класі й міг лише шкодувати, що навчається у класичному навчальному закладі, а йому б — у реальному; Коломийська гімназія підходила більш Миронові, який кохався в гуманітарних предметах і потайки писав вірші та оповідання; цієї ж хвилини форцуги думали лише про одне: чи доведеться далі вчитись, а чи обвалиться їхня шкільна дорога, підмита воєнною повінню?

Йосафатові жаль стало вчителя, який у потертих штанах і фланелевій сорочці, пригноблений і розгублений, клячав біля книжкової шафи, ще ніколи таким його не бачив, хоча… щось надломилося в гордій натурі пана Шинкарука того дня, коли старший син Богдан перед самою матурою зголосився до дивізії «Галичина» і в коломийському театрі склав присягу перед прапором з жовтим левом та знаками «СС» на полотнищі; недавно батько отримав від сина першого і, напевне, останнього листа з Гайделяґру, де дивізійники проходили вишкіл.

…І як ти можеш, сину, ставати на бік німецької сили після того, що сталося в Дебеславцях?; а чому татко записався до Українських січових стрільців і склав присягу австрійському цісареві тоді, коли австро–угорські карателі вішали по селах так званих москвофілів, чому татко не хоче нині зрозуміти, що створюється перша українська регулярна дивізія, яка стане ядром національної армії?; та невже ти сліпий і не знаєш, і не чув, що на захід нестримно котиться червона лавина, яка розчавить вас разом з німцями?; за Першої світової війни царська лавина докотилася аж до Маківки, такі, як татко, стояли на тій горі зі зброєю і не ховали в запічок; то були інші часи — розпадалися імперії…; і нинішні імперії теж розпадуться, бо така закономірність, що у війнах вони валяться, але ви, прославлені комбатанти, нових часів розуміти не хочете, бо обросли сім’ями і сяким–таким достатком; а з чого складається нація, як не з родин, які треба оберігати?; а хіба ваші батьки їх не мали, проте благословляли своїх синів в усусуси!; а ти подумав, що буде з твоєю матір’ю, сестрою, братом, зі мною, коли сюди прийдуть більшовики й дізнаються, що ти служиш в дивізії «Галичина»?; ви, старші, заховалися в мишачих нірках, а світ горить, і в ньому — Україна, та невже ми маємо зганьбити себе перед народами Європи, які нині — всі до одного — борються за свою незалежність, й покірно, мов те німе бидло, міняти ярмо на ярмо?; та краще б ти пішов до УПА — то хоч і безнадійна, зате лицарська боротьба, УПА нікому, крім України, не служить; а ми при першій нагоді з’єднаємося з повстанцями і перетворимо партизанщину на регулярне військо!..