Слава ЗСУ!

VII

Ресторацію «Roma» за нової влади перейменовано на ресторан «Офіцерський»; тут на першому поверсі харчувалися приїжджі й теж місцеві мешканці міста, а на другому, куди вели гвинтові сходи, було обладнано невеликі дві кімнати, які власне і були офіцерським розважальним закладом: сюди приходили вечеряти коломийські енкаведисти. У вечірній час, коли їдальню внизу закривали, кельнерка Агнєшка відмикала потаємний апартамент й обслуговувала трьох чекістів, а надто цікавим плебеям, які хотіли дізнатися, що за люди там збираються, зухвало відповідала: «Один москаль — фільозоф, два — пияки, а три — то вже тройка».

«Тройка» приходила рівно о восьмій вечора, й тоді Агнєшка звивалася, мов оса у спеку; багато чого їй тут дозволялося: подаючи на стіл тарілки зі стравами, вона ніби ненароком притискалася випнутим бюстом до плеча котрогось офіцера, перехоплювала його хтивий погляд й тоді всідалася йому на коліна, а коли відчувала, як мандрують по її стегні нетерплячі чоловічі пальці й добираються до мережива на майтках і самих кучериків, млосно зойкала, нахилялась до адоратора й приймала від нього замовлення на зустріч після вечері у сусідній кімнатці, в якій стоїть застелена канапа; Агнєшка обслуговувала по черзі всіх трьох енкаведистів, проте жоден не прив’язувався до неї аж так, щоб влаштовувати іншому сцени ревнощів; Агнєшку служба в ресторані вельми задовольняла: мала вона непоганий заробіток — щоправда, німці були набагато щедріші, але що візьмеш з московського лапотника та й куди, зрештою, від них нині подінешся; кельнерка добре почувалася в офіцерському товаристві: їй дозволялося теж розказувати куревські віци, й один із них довго не сходив з губів клієнтів: «Ходи, хлопе, зі мною, в мене така, як персцьонек; на дідька мені твій персцьонек, коли я дома маю таку, як капелюх»; чекісти смакували цей анекдот, коли п’яніли, й починала їх розбирати охота лапати Агнєшку за круглий зад; однак під час службових розмов кельнерка мусила вступатися з кімнати; деколи підслуховувала під дверима, ловила зміст бесіди, хоч і сама не знала, навіщо це їй, а все ж одного разу почула тривожну й водночас обнадійливу для неї перемовку між офіцерами: «Чи не пора вже прибрати німецьку підстилку?» — «Навіщо, ця блядь буде ще нам потрібна», — Агнєшка після підслуханої розмови стала надмірно послужливою і — як кваліфікували її вміння клієнти — виправляла на канапі вищий сексуальний пілотаж…

Цього разу начальник коломийського НКВД Молін був суворий і чимось роздратований, він кивнув Агнєшці, коли та подала вечерю, щоб забиралася геть, ще й прослідкував, чи не стоїть вона за дверима, а як її кроки на сходах затихли, ковзнув очима по лейтенантові Шкрупилі й упер погляд в капітана Болідова; вийняв з планшетки вчетверо складений листок паперу, розгорнув, поклав його перед капітаном і мовив з притиском:

«Досвідчений чекіст, розвідник, а таку впоров дурницю! Романтик, Рінальдо Рінальдіні… Дурень ти після цього, ось що!»

Капітан, бліднучи на обличчі, читав упівську листівку, довго не відривав від неї очей, врешті на його щоках проступив рум’янець, він підвів голову й спокійно глянув на майора.

«Я вчинив правильно, товаришу майор: період скрито–вбивств закінчився. Незабаром розпочнеться фронтальний наступ на УПА, й населення піде проти нас разом із бандерівцями; ті наші розправи із “сексотами” — розстріли, вішання, кидання живими в криниці — ефекту не дали, люди відразу зрозуміли, чиїх це рук робота, й тому настала пора знімати маски… Ця листівка сьогодні дуже доречна! Тепер бандпосібники знатимуть, що в структуру УПА проникли наші, й це наведе на людей панічний страх: скажіть, який вуйко захоче після цього давати нічним гостям харч, коли не знатиме, хто стоїть перед ним: справжній упівець чи енкаведист? Крім того, в самому СБ розпочнуться підозри, чистки…»

Майор Молін уважно слухав капітана й мовчав, а коли той закінчив свою оправдальну тираду, підвів на нього очі, й видно було: він має ще якийсь проти Болідова аргумент. Капітан чекав.

«Так ось, дорогий мій, ти, мабуть, і не знаєш, а я отримав інформацію з Дебеславець — там живе такий собі переляканий дядько, замазаний співпрацею з німцями, нинішний війт, він і тобі буде потрібен, — то я від нього дізнався, що в Троєцьких лісах об’явився ще один Буркут: можливо, й самозванець, та найправдоподібнішим є те, що в Захарчука ти вистрелив невдало…»