Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вогненні стовпи

Танець не дійшла, у другий пішла. Приходить ід ній миленький її: Мила Наталко, час додомоньку; Танець не дійшла, з миленьким пішла. Ой дай, Боже, Святий Вечір!

Розтворилися двері, до хати зайшла гурма стрільців, а попереду всіх Василь Маланюк; «Христос рождається!» — привітався, матері вклонився, потім — жоні своїй; Наталка припала до Василя й зойкнула: «Скажи, скажи, що не по мене вони приходили!»; Василь заспокоював кохану і вкладав у постіль, а стрільці віншували їй щастя та життя довгого. І закружляв пугар по руках воїв, стрільці пили й колядували — воля панувала над усією Боднарівкою аж до світанку.

А вранці, на Різдво, Юзьо шалено розкрутив колесо учителевої криниці, шугнуло відро в темну глибину, з розгону вдарилося об кружало води — бамкнув і відлунився по всіх кутках села, немов на сполох, дзвін, і вільна з вільних Юзьова коляда «Нова радість стала» вже не могла заглушити розбудженої тривоги.



X


Майор Молін вперше за час своєї служби в системі «Б–Б»[13] зазнав справжнього тріумфу: він побачив у стані УПА найпідлішу зраду, яка умить розвіяла його страх перед монолітністю української партизанщини, — на власні очі побачив, як із оточеної енкаведистами сторожки в Камеральному лісі вийшов упівський старшина з піднятими вверх руками й гукнув до облавників: «Виходжу з повинною!»; старшина кивнув головою на відчинені двері вартівні, Молін з наставленим автоматом увірвався досередини й спинився, побачивши на долівці партизана із зв’язаними назад руками; стрілець був непритомний, з його тімені стікала кров.

Майор злорадно зареготав, утямивши, що з цієї миті від лісової сторожки відраховуватиметься крок за кроком його переможний марш: сталося те, чого не могли добитися ні провокатори, заслані в УПА, ані карателі — серед повстанців розпочався духовний злам, який згодом сточить їхню, здавалось, нездоланну волю до незалежності; в зневірену душу Моліна вселилася упевненість завойовника.

…Після вечірньої розмови з Болідовим і Шкрупилою в коломийському ресторані майор не мав спокою: старий чекіст добре знав, що хтось із підлеглих офіцерів донесе про його сумніви у вищі інстанції, адже в системі державної безпеки всі до одного службовці були донощиками й не могли ними не бути: існував неписаний закон про кару за недонесення; Молін тяжко картав себе за хвилеве розслаблення: вражений військовою вишколеністю партизанів у космацько–прокуравській операції і їх відчайдушним героїзмом у боях під Молодятином, до того ж, підігрітий горілкою, він скапітулював й необачно розпустив попруги обережності; а втім, і цієї миті, коли стояв над зрадженим стрільцем, крамольна думка знову майнула в голові майора: а що відбудеться на світі, як рухне колись більшовицький режим? Що відбудеться? — всі вони стануть перед судом нової держави, бо всі були катами й донощиками; майор відганяв від себе єретичні мислі: на його життя вистачить радянської влади, яка нині сягає по сам Берлін і є сильною, — бандерівський супротив несумірний з її могутністю; будь–яка партизанщина без зовнішньої допомоги не може довго втримуватись — залишених на самих себе повстанців раніше чи пізніше сточать зневіра, втома і страх; ось лежить герой, зв’язаний своїм командиром, який напевно ще вчора розпалював у свого підлеглого героїчний дух, а нині стоїть з піднятими руками і проситься в стребки[14]; Молін згадав, що в штабі жде на допит зв’язкова Сальомея, — о, він доб’ється від цієї жидівки покори — вона заплазує перед ним, й це буде пік його сьогоднішнього тріумфу…

На початку лютого майор Молін отримав із станіславівського управління НКВД наказ розпочати розвідувальні бойові акції на терені військового округу УПА «Говерла», штаб якого знаходився в Космачі, а три сотні куреня «Гайдамаки» розташувалися на форпостах вздовж Прута; Моліну було дано завдання зліквідувати сотню «Сурма», яка під командою Крука зайняла лісничівку в глибині Камерального лісу за Іспасом.

На той час майор уже встиг відчути, що небезпека доносу на нього відсунулася принаймні на невизначений термін: під час другої акції Болідова на Троєцькі ліси в пошуках Буркута трапилася притичина, яка позбавила капітана офіцерського звання; і що це сталося з безстрашним розвідником, яке наслання пойняло його, що він утік з поля бою: коли на Троєцькому узліссі зійшлися сотня імені Богуна з ротою Болідова й обидві сторони залягли в снігу, а свинцева злива з кулеметів не дозволяла ні тим, ні тим хоч на мить підняти голови, коли кожна сторона вичікувала, в кого швидше закінчаться набої, — з партизанської розстрільної підвівся раптом на весь зріст Буркут: він уздрів серед ворожої лави свого смертельного ворога і пішов на нього, волаючи: «Я впізнав тебе, Болідов, піднімайся й дивись, негіднику, своїй смерті в вічі»; Буркута кулі не брали, розсівалися, поминаючи його, він наближався до заляглих у снігу облавників й тому, що страху не мав, сіяв на них несусвітній страх; Болідов підвівся, щоб піти на ворога, та здали йому нерви — він розпізнав в обличчя Івана Захарчука, якого колись убив; те обличчя, незворушне й зловісне, наближалося до нього, мов сама смерть, й Болідов відступив назад, враз повернувся й почав панічно втікати, за ним побігла каральна рота, й партизани розстрілювали солдатів у спини… Нині на Троєччину посланий лейтенант Шкрупила, Молін доти його не відкличе із завдання, поки він не розіб’є сотню Богуна, а може й таке статися, що лейтенанта в Троєцькому лісі спіткає смерть; майор методично позбувався свідків своєї слабкості: він теж вигнав з ресторану Агнєшку, яка могла підслухати його крамольну річ, привід знайшовся: Агнєшка запізнилася до Руфіни, а може, й попередила її, і та безслідно зникла з міста; знаменита коломийська повія знайшла нарешті своє властиве місце на панелі й тепер заманювала селюків фразою з власного віца: «Ходи зі мною, хлопе, в мене така, як пєрсцьонек…»


 13 Боротьба з бандитизмом.

 14 Винищувальний батальйон.

Попередня
-= 80 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 19.04.2015

В кінці автор сам себе прокоментував. Хіба що залишається додати роман сподобався, хоч я іноді плутався в думках героїв і не розумів де реальність а де лише думки.


Додати коментар