Слава ЗСУ!

Це був масивний дерев’яний короб зі склом під яким, власне, і знаходилась ікона. Обличчя Богородиці та маленького Ісуса, а також кисть руки Божої Матері були виконані фарбами і, певно від часу, дуже потемніли. Натомість оклад, який вкривав майже всю іншу площу ікони, мав яскраво жовтий колір. Юрко виліз на стіл, схопив ікону обома руками і потягнув на себе. Виявилось, що вона кріпилася за допомогою цвяхів і проволоки.

Сергій в цей час стояв поруч біля столу і без зайвих запитань простягнув руки, щоб прийняти ікону з рук товариша. Ні в шафі, а ні під матрацом ліжка старої він нічого цінного не знайшов.

Юрко тим часом зняв дві інші, менші ікони, що висіли по обидва боки від головної і таким же чином передав їх Сергієві, після чого зіскочив зі столу.

Хлопці обвели поглядами приміщення світлиці, переглянулись між собою, ніби запитуючи один у одного: «ну що, все?». Сергій відчував спустошення і… образу. Очевидно, що не для цього вони затіяли все це. До того ж, в баби не виявилось нічого цінного. Щодо самої господині, - якоїсь гризоти сумління Сергій не відчував. Після кількох потужних викидів адреналіну те, що сталося цієї ночі ще не усвідомлювалося належним чином. А ще відчувалася втома і бажання якнайшвидше покінчити з цим і залишити будинок старої.

Схожі відчуття вирували і в душі Юрка. Гнів і образа на Марію Прокопівну минув майже так раптово, як і спалахнув. Пізній час, незвична для нього ситуація, в якій він знаходився, фактично – стрес, домішували відчуття нереальності, сну. Провини в скоєному він також не відчував. Можливо було трохи жаль стару, але і тільки. Юрко сам дивувався таким змінам і навіть відчував щось схоже на гордість від того, що́ він зробив.

Ікона Богоматері виявилась занадто громіздкою. Юрко поставив ікону на підлогу і ногою розбив скло. Діставшись до зображення він взявся обдирати оклад, проте це виявилось дуже складно. Сергій метнувся до тумбочки, яку він раніше оглядав, і взяв звідти ще раніше помічений ним кухонний ніж.

З ножом справа пішла краще. Проте знімаючи металеві частини ікони Юрко все більше пересвідчувався, що це скоріш за все звичайна латунь. Не можна сказати, ніби він раніше був впевнений в «благородності» цього металу, але ж якась надія жевріла. Ікона здавалась такою старовинною і безумовно цінною...

Раптом Юрко повернувся до тіла Марії Прокопівни і причаївся, ніби прислухаючись. Деякий час хлопці (Юрко навприсядки і Сергій навстоячки) тамували подих. Не розуміючи, що відбувається, Сергій звертав погляди то на Юрка, який нічого не пояснював, то на стару, куди була прикута Юркова увага. Аж, раптом Юрко підвівся, простягнув Сергієві шматки окладу і підійшов до розпростертого тіла. Прислухався. Нахилився нижче, роздивляючись обличчя і рану на голові, завмер.

Сергій уважно спостерігав за тим, що відбувається. Він зрозумів, що привернуло увагу Юрка, але сам бажав залишатись осторонь, бо ледве сприйнявши одну реальність, він не хотів сприймати іншу. Нову реальність. Зловісну!

«Баба не померла!..

…І тепер, коли все так надто далеко зайшло, це проблема…»

Та раптом зловісна картина злочину доповнилась брутальною огидою: Юрко підніс ножа до горла старої і став здійснювати ним поступальні рухи по напрямку леза. Однак, ніж виявився настільки тупим, що вгрузаючи в задубілу зморшкувату шкіру залишав за собою лише незначні порізи. До того ж, чим більш Юрко застосовував тиск на лезо ножа, тим більше з боку в бік ходором калаталась закривавлена голова старої.