Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вогнепал

Сергій відчув різку нудоту і вискочив у сінник, а далі – до вхідних дверей будинку. Проте сінник не освітлювався, а збагнути мудрагезне пристосування запірного пристрою дверей часу вже не залишалось. Відвернувшись вліво від вхідних дверей Сергій дав вихід потужній судомі, відчуваючи легке запаморочення і гіркоту в горлі.

На щастя, все скінчилось швидко і сплюнувши їдку тягучу слину Сергій витер вуста тильною поверхнею руки і присів поряд обпершись спиною до стіни. В бабину кімнату заходити не хотілось, хоча Сергій розумів, що побачене там вже не зможе викликати повторної хвилі блювання. А ще його дивувала холодна розсудливість Юрка, ніби він оце вперше його побачив і відкрив в ньому стільки нового для себе.

Кволо промайнула думка: «що тепер з нами буде?». Сергій повільно підвівся, вийшов в господарську частину будинку, дістав за вікном плоскогубці («щоб потім не забути»), огледівся. Інша думка: «які ж ми все-таки ідіоти», - теж не стільки осуджувала скоєне, скільки переймалась саме недолугістю їх дій і ризиком відповідальності за скоєне.

Сергій повернувся від вікна і пішов до Юрка. Той в цей час стояв випрямлений і витирав кров з ножа квітчастою скатертиною столу. Баба Манька лежала долі в тій же позі, проте на шиї в неї зіяла здоровенна кривава рана з якої в центрі стирчало утворення округлої форми світлого кольору – хрящі гортані. Поруч була чимала калюжа крові, - схоже таки стара дійсно була ще живою, коли Юрко різав їй горло тупим ножем. «Але вона нічого не відчувала», - заспокоював себе Сергій, - «вона була у відключці».

Юрко, поглядаючи на тіло вбитої, як майстер на результати своєї роботи, відчужено мовив:

• Ніж теж треба забрати.

• Що далі? – запитав Сергій, дивлячись на Юрка, якого він знав з дитинства і який за останні хвилини ніби став набагато старшим.

• Що-що… Валим звідси, - ось що.

Юрко взяв ікону, одну з двох, що залишилася цілими, і передав її Сергію. Сам взяв іншу. В Сергія, крім іншого, були також рештки розбитої ікони.

Виходили з хати через вікно, яким проникали всередину. Далі – тією ж дорогою через город вийшли на сусідню вулицю.

Про ружжо так ніхто і не згадав…

VI

Якби їх тільки міг хтось побачити о тій порі посеред вулиці! Два місцевих шибайголови, серед буденних «заслуг» яких, щоправда, найсерйознішими проступками до цього часу значились напівкримінальні потуги в невдалій справі збору металобрухту, дрібне хуліганство з саморобним пугачем, вилученим потім дільничним інспектором, або вживання алкоголю під час занять в школі, - злодійкувато озираючись пришвидшеним кроком прямували до краю села в напрямку лісосмуги.

З іконами в руках!

Хлопці не мали судимостей та вочевидь не знаходились на якомусь обліку в правоохоронних органах. Ба, їх навіть можна було пожаліти, бо ж обоє були з незаможних родин. Батьки в одного і в іншого, - звичайні добропорядні односельчани, трудівники, яким, щоправда, зовсім не вистачало часу на дітей.

Але на той момент хлопці самі вже в повній мірі відчували себе пропащими злодіями і переміщуючись темною вулицею вони радше керувались інстинктами направленими на досягнення проміжної мети, – дістатися непоміченими до лісосмуги, намагаючись не забивати голову питаннями, про свої подальші дії.

Попередня
-= 11 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!