Слава ЗСУ!

Не помічаючи власних рухів Юрко все частіше в знак згоди кивав головою, а в душу все глибше закрадалася холодна пустка. Хай там як, - думав він, - але вони таки мають це зробити. І мова навіть не в гвинтівці, якій Сергій в своїх балачках вже відпиляв приклад і вкоротив дуло. Юрко розумів: це, як іспит. Тест на «внутрішню крутість». Шанс, змінити все своє життя. Якщо вони зараз не «ви́ставлять» якусь пенсіонерку, то які в сраці з них тоді крутелики? Або він зробить цей вибір тут і зараз, або коту під хвіст всі ці розмови і мрії про інше життя.

Для Сергія ж взагалі все було просто і ясно. Кінець-кінцем, думав він, не такий це вже і злочин. А якщо попутно вдасться ще на чомусь поживитись, - ну що ж, навряд чи бабця від цього збідніє. Скоріш за все, вона навіть нічого й не помітить.

Та і нащо воно їй, - скільки їй, старій, залишилось?

ІІ

Пізно ввечері вони знову зустрілися дома у Юрка. Батьки останнього вже відпочивали. Зважаючи на літні канікули хлопець був позбавлений суворого контролю і, якщо не враховувати певні повсякденні обов’язки по господарству, був залишений сам на себе.

Сергій приніс з собою плоскогубці і невеличкий ліхтарик на двох «пальчикових» батарейках. А ще з кишені штанів він дістав коричневу в’язану шапку із завернутими назовні краями. Саме в ній Сергій ходив взимку до школи. Коли він розвернув краї шапки, Юрко побачив в ній два отвори для очей. Отвори були дуже маленькі, зашорені нитками, які стирчали зусібіч. Складалось враження, ніби шапку побила міль. На превеликий подив виявилось, що Сергій дійсно лише розширив пальцями отвори, які вже й так були на шапці. Однак, ще більше псувати її ножицями він все ж таки не хотів.

Приміряючи її перед Юрком, виявилось, що шапка в розвернутому вигляді ледь дістає Сергію до рота. При цьому крізь отвори було погано видно, а сама шапка була жаркою і викликала свербіж на шкірі під носом.

Друзі вирішили обійтись без масок: якщо навіть баба прокинеться, вони це почують і матимуть можливість завчасно втекти, доки вона дочовгає в господарчу частину будинку. У крайньому випадку можна було б накинути їй на голову якусь ряднину, аби вона не змогла швидко зорієнтуватись, доки вони вибігатимуть через вхідні двері.

В чому проблема? Це стара жінка і не варто заздалегідь так її боятись.

Після денної спеки ніч несла заспокійливу прохолоду і полегшення. Безхмарне небо всіялось зорями. «Видно, хоч голки збирай», - згадався Юркові рядок народної пісні, яку він чув у якомусь чорно-білому фільмі про війну. На вулиці в цей час крім цвіркунів та далекого гавкання собак також нічого не було чутно. Якби це була субота чи неділя з центру села було б чутне гупання басів сільської дискотеки, дівочий сміх та горлання підпитих молодиків. Проте сьогодні було тихо і це заспокоювало.

• Покуримо? – запитав Сергій, ніби соромлячись свого запитання, та зазираючи в очі Юркові, що стояв напівобертом до нього.

Не повертаючись до нього Юрко мовчки витягнув зім’яту пачку цигарок «Отаман», верх якої був розірваний з однієї сторони. Сергій майже постійно «стріляв» сигарети, але зараз це найменше хвилювало Юрка. Утримуючи пачку в правиці і нахиливши її отвором вниз, Юрко коротким ударом об долоню лівої руки вибив кілька сигарет так, щоб вони вийшли з отвору не більше ніж до половини. Проробивши звичну маніпуляцію з пачкою сигарет, він простягнув її другові.