Слава ЗСУ!

Сергій незграбно потягнувся за сигаретою, проте промахнувся, лише ковзнувши пальцями по пачці. Після другої невдалої спроби він притримав руку Юрка і, примірившись, ухопив врешті краєчок однієї. Однак витягуючи сигарету з пачки слідом на землю випала ще одна. Сергій швидко нагнувся, підняв її з трави, покрутив в пальцях перед Юрком, ніби демонструючи відсутність злого наміру і випадковість того що сталося, та засунув її собі за праве вухо.

В Сергія тремтіли руки і Юрко це відразу помітив.

Продовжуючи вслухатися в нічні звуки та озираючись навколо, Юрко підніс пачку з сигаретами до рота і також витягнув одну з них, схопивши її губами за край фільтру. Напівпорожню пачку він поклав назад до нагрудної кишені сорочки і доки застібав ґудзик Сергій запопадливо підніс йому вогонь запальнички.

Допоки диміли цигарки ніхто не проронив жодного слова. Сергій жадібними потрійними затяжками дуже швидко докурив до самого кінця і був змушений чекати на свого друга, що курив, ніби смакуючи. Коли ж у недопалку Юрка до фільтру залишилось близько сантиметра (хтось йому сказав, що «правильно» сигарети викурювати «до назви»), він пожбурив його по звичній траєкторії у сусідський двір і нарешті повернув голову до Сергія.

• Не бзди, синок, - жартівливо і в той же час якось безрадісно спробував його підбадьорити.

• Хто бзди? Я бздю?!! – спробував зобразити обурення Сергій. - Це ще хто з нас бздить. Хто тут недавно соплі розпускав?

Проте Юрко навіть не слухав ці виправдання:

• То що, йдем?

І вони вийшли з двору.

ІІІ

Дорогою вони не розмовляли. Сергій одночасно відчував жар у грудях і холод в пальцях рук; серце калатало і збивало ди́хання. Він не міг пояснити собі причину такого неприємного збудження і це його ще більше бентежило. А ще він боявся, щоб гупання серця не почув Юрко.

А той, в свою чергу, впевнено йшов прямо, так, ніби й не мав ще зовсім недавно сумнівів щодо цієї затії. Юркові все це теж було ой як не до душі, але він змирився з своїм рішенням і лише хотів якнайшвидше з усім покінчити.

Тиша більше не заспокоювала. Розлігшись навкруги вона голосно бриніла напружуючи слух; змушувала оглядатися увсебіч, стишувати ходу, та навіть тамувати подих. А ще обох гнітило зоряне небо, завдяки світлу якого їх було далеко видно.

Коли вони підходили до подвір’я Марії Прокопівни, розташованого з правої сторони вулиці, нікого навкруги не було. Намагаючись не звертати на себе уваги вони, як і було домовлено, не зупиняючись пройшли далі і через дві хати звернули праворуч на звивистий шлях, що перетинав центральні вулиці і вів вниз до ставка. Це була вузька ґрунтова дорога посічена глибокими канавами від стічної води і тріщинами в землі. Вона знаходилась у природньому виярку, тож ліворуч і праворуч над нею здіймались вали, які щодалі, ставали вищими, та густішими від заростів чагарів та акації.

Дуже скоро дороги не стало видно зовсім і Сергій, добряче підвернувши щиколотку в одній з баюр та здавлено вилаявшись відбірними матюками, нарешті увімкнув ліхтарик. Зупинилися. Відразу здалеку почулося протяжне собаче підвивання, якому відповіли подібним вже десь зовсім близько. Від такої несподіванки Сергія ще більше обпекло десь під ребрами. Певний час, перемістивши вагу тіла на здорову ногу, він розминав стопу підвернутої, уперши її пальцями в землю та здійснюючи колоподібні рухи п’яткою.