Слава ЗСУ!

Юрко мовчки спостерігав за Сергієм, доки той, зробивши невпевнений крок підвернутою ногою, та, певне зрозумівши, що травма несерйозна, не пішов далі вперед, освітлюючи шлях ліхтариком.

Так вони вийшли на вулицю, розташовану паралельно тій, де мешкала Марія Прокопівна. Це був досить широкий і освітлений нічним небом шлях. Вони знову звернули праворуч і продовжили рух скрадливо озираючись та прислухаючись до навколишніх звуків. В цій частині вулиці до дороги виходили людські горо́ди, тож хлопці, проминувши два з них, піднялись пологим узбіччям до третього, який і належав старій. Там, вони вийшли на стежку, що по межі піднімалась до подвір’я баби Маньки, і скоро дійшли до невеличкого садку, відразу за яким знаходилась вбиральня, сарай з прибудовою та навісом для дров, погріб, що ніби курган здіймався посеред двору.

Обидва добре орієнтувалися на місці, тож без зайвих зволікань підійшли до вікна нежитлової частини будинку. Сергій дістав плоскогубці і в одній з секцій вікна став розковирювати нижній штапик, вдавлюючи інструмент в деревину́ так, щоб захопити шляпку цвяха, яким той кріпився. Захопивши цвяшок, він акуратно потягнув його вгору разом з штапиком, який по мірі підйому тріснув у місці кріплення іншим цвяхом, але навіть наполовину зламаний потягнув за собою і його. Швидко впоравшись з нижнім штапиком, Сергій взявся за лівий, але тут йому ніяк не вдавалося вхопити його за кріплення. Вирішивши залишити його «на потім», Сергій взявся за праву сторону і тут в місці тиску плоскогубцями на штапик віконне скло несподівано тріснуло на пополам. Наступну мить Сергій прислухався навкруги затамувавши подих. Гаряча кров з серця ударила в голову і обпекла скроні; у вухах відразу загуло, а в грудях прокотилась холодна хвиля, яка тілом опустилась вниз.

Юрко стояв позаду і також напружився.

Та навіть і через хвилину нічого не сталося і оціпеніння поступово стало відходити. Сергій вирішив змінити тактику і замість спроб ухопити центральний цвях вчепився плоскогубцями за нижній край самого штапика, дякуючи, що той був частково відкритий. Як і у попередньому випадку штапик потягнувся разом з першим цвяшком кріплення та зламався на другому. Однак тепер другий цвях залишався нерухомим і дерев’яна планка просто відірвалась в місці кріплення саме там, де горизонтальна тріщина розділила скло на дві половини. Тоді Сергій відтягнув праву частину нижньої половини скла на себе, ухопив її руками і витягнув з-під лівого кріплення. Це, в свою чергу, дало змогу підчепити лівий штапик і вирвати його майже до верхнього кута секції вікна, де за три сантиметри до кінця він з якоїсь причини зломився.

Втративши терпіння, Сергій вхопив руками нижній край верхньої половини скла і став тягнути його вниз розхитуючи з боку в бік. Зненацька, через надмірні зусилля та різкі рухи, скло розломилось знову. В руках у Сергія опинився один з уламків і доки він з подивом спостерігав, як по ньому цівкою стікає його власна кров, інший уламок упав на підвіконня і розлетівся на дрібні скалки розриваючи потайну тишу дзенькотом нерозсудливості та глупства.

У відповідь на розірвану тишу ляско загавкав сусідський пес якого миттю підтримали інші собаки. Юрко з Сергієм, що продовжував тримати в руках закривавлений шматок скла, побігли назад до садка і причаїлись в бур’яні поміж дерев. На щастя гавкіт не зчинив великого ґвалту і через деякий час все затихло. Рідина на уламку скла швидко стала холодною і в’язкою. Сергій відкинув його вбік і стиснув порізану правицю в кулак.