Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вогнепал

• Ну? Що робимо? – вперше за весь час запитав Юрко уважно поглядаючи на друга.

• Та… Ніби тихо… – невпевнено і якимсь тріснутим голосом відповів Сергій.

Юрко підняв погляд до неба, потім подивився на Сергія і несподівано дуже гостро зрозумів, що саме в цей момент здатний змінити хід подій, який, незважаючи на удавану відстороненість Юрка, нехорошим передчуттям свердлив його всю дорогу до будинку старої. Невідомим чином він осягнув владу над ситуацією. Прямо на цьому місці вони могли відмовитись від задуманого і піти додому до Юрка, де б той навіть націдив їм домашнього самогону, що зберігався в коморі у трилітрових банках під капроновими кришками (Юрко вже кілька разів потай проробляв цю процедуру, потроху зливаючи пійло з різних банок та завбачливо маскуючи свої дії добавлянням в банки кип’яченої води). Юрко як ніколи відчував свою спроможність впливати на Сергія, який тепер здавався розчавленим і скоріш за все сам очікував слушної пропозиції.

Юрко міг робити вибір за себе та за друга і, здавалося, не боявся майже нічого…

Але так лише здавалося. Муляло те, що коли вони заберуться звідси зараз, - нічого не зміниться. Добре це, чи погано, але все залишиться таким, як було і це був майже доведений факт! В протилежному ж випадку мало б змінитися геть усе. Це дивним чином вабило та… страха́ло. Лякало і саме незнайоме відчуття, і приреченість, яка ставила жирну крапку на всьому минулому, і невідомі перспективи майбутнього.

Це були дуже надокучливі думки, які прийшли на зміну душевним гризотам і штовхала на дії своєю зухвалою впертістю.

• Тре’ ближче підійти. Я там плоскогубці залишив, - вивів із роздумів Сергій.

Ні, подумав Юрко, відмовитись зараз, - це слабкість. Саме в такі моменти доля вирізняє слабодухів від вольових людей: у кожного трапляється подібний рубікон і якщо перші зупиняються на півдорозі і повертають назад, щоб продовжувати своє жалюгідне існування вже без надії щось змінити, інші торують свій шлях попри всі труднощі і добиваються успіху. Все має йти, як йде.

• Пішли, - відповів він, - тільки тихо.

IV

Плоскогубці лежали під вікном. Юрко, що йшов тепер попереду, підійшов до отвору у вікні і зазирнув всередину приміщення. Тиша. Вочевидь дзвін скла не розбудив господиню.

На вулиці також крім звичайних нічних звуків, було тихо і якось порожньо.

Поставивши ліву ногу на призьбу, праву Юрко просунув у отвір вікна, намагаючись всередині знайти для неї якусь опору. Але нога так і гойдалася в просторі кімнати. Юрко уперся руками в нижню частину віконної рами і змістивши на них вагу тіла, просунув ногу далі. Проте і це не дало результату. Тоді він трохи висунув ногу назад і вигнувши спину та низько нахиливши голову, просунувся в отвір всім тулубом.

Там він повторив спробу дістатися правою ногою до підлоги утримуючи вагу тіла на руках, що впирались в підвіконня та віконну раму. В долоні впиналось бите скло і рештки віконної замазки, а штани зачепились за дерев’яні скалки в «цікавому» місці. Та Юрко на це навіть не зважав з огляду на вкрай незручну позу в проймі вікна. Поступово він спускав праву ногу все нижче, задираючи при цьому ліву, що залишалась знадвору.

Нарешті він таки став правою ногою на підлогу і різким рухом перекинув в приміщення ліву ногу потягнувши за собою скалки скла, які з шумом посипались вниз. Як і в попередній раз хлопці завмерли: Юрко з бабиної хати, а Сергій з вулиці, напружено дивились один одному у очі, прислухаючись до тиші. Але на цей раз навіть не загавкали собаки.

Попередня
-= 6 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!