Слава ЗСУ!

– Пояснюю для тих, хто в танку. По-перше, стажер зовсім не із «зелених», це колишній колега Бориса Едуардовича, а по-друге... – Галина зробила паузу. «Швидше таки підробка», – констатував Андрій, ще раз глянувши на перстень

– ... вітаю, він буде працювати у вашій кімнаті. За он тим столом, на якому ти, Олежику, сидиш! – Я? Та це ж мій стіл, якого дідька!.. – Не твій, а редакції, – заспокоїла колегу Галина. – Та не хвилюйся так! Коли шеф сказав, значить, щось придумав із тобою… – О, знаючи шефа, «щось придумав» – просто в точку, – закивав Андрій. – Наприклад, можна Олега на кілька місяців відправити

на розкопки скіфських курганів. Шукати сліди насильницької смерті на рештках скелетів степовиків, – він покотився від сміху на кріслі.

– У-у, смішно їм! І чому як раптом що, то – Олег? Ану чекай, до шефа піду! І він, наздоганяючи вже зниклу за дверима Галину, вибіг у коридор.

***

Красуня фортуна всміхнулася Юрію саме тоді, коли він найменше очікував. Хлопець отримав підвищення й став начальником цілого відділу аналітики. Або, як це модно зараз казати, департаменту аналітики. Річ у тім, що, почувши про зміну керівництва, їхній 52-річний начальник звільнився. Ходили неофіційні чутки, що йому зробили вигіднішу пропозицію конкуренти. З усіх заступників головний менеджер компанії вибрав саме його – Юрія Петровича Бондаренка!

Новоспечений начальник довго ще не міг прийти до тями. Йому все не вірилося в такий стрімкий кар’єрний злет. Адже, навіть за найоптимістичнішими прогнозами, щоб зі старшого аналітика стати начальником департаменту, йому знадобилося б мінімум років три-чотири! А зважаючи на міцність здоров’я й нервів колишнього шефа, ще більше. А тут бах – і ти вже начальник!

Оформивши дрібні документи з обіймання нової посади, Юрій «пропав» у курилці. Його вітали знайомі й навіть не дуже колеги. Так, тепер він міні-бос. Хто знає, краще з начальством мати дружні стосунки.

Юрій був на сьомому небі від щастя. За робочий день викурив рекордні дві пачки цигарок, давши собі залізне слово: вже завтра кинути палити. Він випив неосяжну кількість кави, яка сьогодні навіть видавалася по-своєму смачною.

Переїзд до нового кабінету запланував на наступний день. Тож під кінець робочого дня новоспечений начальник повернувся до свого вже колишнього кабінету, щоб спакувати речі. Завтра перенесе їх на нове місце. Голова легенько паморочилася чи то від успіху, чи то від цигарок з кавою.

– Не забувай нас, – підморгнула Оля. – Частіше виписуй премії!

– Якщо заводитимеш нову секретарку, то я б з тобою попрацювала... – подарувала посмішку Лариса. – Дівчата, батьківщина вас не забуде! – кинув, поринувши в теки Юрій. За якусь годину він таки впорався з нескладним завданням й упакував речі. Потім, як і водиться в подібних випадках, зібрав з десяток найближчих колег з компанії, і весь гурт поїхав святкувати призначення в один із шикарних ресторанів центру столиці.

Вони довго сиділи, смакуючи шампанське й дорогі наїдки. Для Юрія-начальника вітання й тости за його здоров’я перетворилися на один суцільний потік. Зрештою, залишивши офіціанту шалені чайові, колеги допомогли напівпритомному Юрію сісти в таксі, та й самі роз’їхалися по домівках.