Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

***

У парку було тихо й затишно. Зрідка якась пташка перелітала з дерева на дерево та десь у листі чувся шерхіт вітру. Аліса полюбляла це місце. Зараз вона, мов кішка, повільно скрадалася, уважно стежачи за об’єктом полювання. Це була сойка, яка також з цікавістю спостерігала з гілки берези за незвичайним мисливцем. Утім, достатньо близько до себе не підпускала, перелітаючи з гілки на гілку, з дерева на дерево.

Полювання було несправжнім. Хоча фотомисливиця ще в старших класах отримала КМСа зі стрільби з малокаліберної гвинтівки. Тож що таке стрільба, знала не тільки з книжок і бойовиків.

Аліса переслідувала обережно, щоб не сполохати «фотомодель », але й наполегливо, як справжній мисливець-професіонал. І доля їй таки всміхнулася. Птаха зрештою завмерла на гілочці клена «в профіль» – ніби чекаючи на знімок. Дівчина повільно наблизилась ще на півкроку й навела фотокамеру на сойку.

Пташка, як і личить справжній моделі, почала крутити голівкою праворуч-ліворуч, з цікавістю блимаючи на Алісу то правим, то лівим оком. Нарешті дівчина впіймала мить і без вагань плавно натиснула кнопку.

– Є! – вигукнула задоволено. – Вийшло! Ну нарешті!

Сполохана клацанням камери сойка зникла за деревами. Аліса задоволено розглядала фотографії – цифрова камера робила шість знімків на секунду.

Переслідування тривало майже годину. Аліса здивувалася, як швидко сплинув час. Треба вже й додому вертатися, готувати матеріали по справах, які взяла з роботи. Обережно вклавши камеру у футляр, дівчина рушила з парку туди, де припаркувала машину. Сівши за кермо, згадала, що збиралася зателефонувати подрузі, стосовно одного «делікатного» питання.

– Алло, привіт, Марічко! – Привітик! – Я таки надумала відвідати йогу. Ти йтимеш завтра? – Що, серйозно? Ну, молодець! Звісно, я піду! – Добре, то де й коли зустрінемося? – Та-ак, початок о 19-й, значить, давай за годинку в мене. Домовились? – Чудово, Марічко! – Ну тоді па-па, до завтра! – Бувай! Вибір зроблено. Аліса завела двигун, увімкнула радіо. Захотілося приготувати щось смачненьке на честь такого мужнього вчинку.

***

Якщо взяти однолітків Олексія, чи то пак, уже Олексія Івановича, з таким же статусом і грошима, то від більшості його відрізняли дві речі.

Перша. Він ніколи не сумнівався у власних силах і правоті, навіть коли його неправота була очевидною. Так часто трапляється в житті, що той, хто сумнівається – програє, навіть якщо ці сумніви пов’язані з етичними питаннями. Олексій ніколи не сумнівався вдарити чи ні свого кривдника, відбити чи ні в найкращого друга дівчину, яка сподобалася… Хоча серед тих, хто навчався в їхньому університеті, поняття «найкращий друг» означало тільки того, з ким ходив на всілякі клубні тусовки, диско, в ресторани чи то казино. Одним словом – просто тусувався.

Жодного разу не доводилося Олексію сумніватися у власній правоті, кидаючи «відбиту» в товариша дівчину, коли та набридала й знаходилася нова, більш приваблива «жертва».

І друга. На відміну від багатьох однолітків, Олексій Іванович умів чекати. Багато народу з так званого кола «мажорів», до якого й він належав, хотіли швидкої слави, швидких грошей і визнання. І як наслідок – вляпувалися в усілякі історії з алкоголем, наркотиками, криміналом. Укладали взяті в батьків гроші в сумнівні справи й прогорали, залишаючись, у кращому випадку, на батьківській шиї… Ех, нелегке життя і в «мажорів», стільки спокус і можливостей довкола!..

Попередня
-= 11 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар