Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

Олексій же свої амбіції міг цілком узгоджувати з часом. Із заснування батьком компанії, вирішив стати її директором. Бізнес цей, як йому видавалося, нескладний і прибутковий. Із нинішніми темпами життя люди точно не стануть менше їсти напівфабрикатів, швидше навпаки.

Він цікавився в батька справами компанії, проходив стажування в різних департаментах, їздив за кордон на всілякі курси для керівного складу. І ось настав нарешті день, коли батько вирішив довірити сімейний бізнес синові, який уже «дозрів». Це було саме те, чого Олексій прагнув. Починався новий етап його життя й кар’єри.

Із офісу новоспечений директор повертався на власній машині з водієм-охоронцем. Він насолоджувався музикою з новенької стереосистеми й чудовим ходом автомобіля. Жив Олексій у двоповерховому будинку на Печерському масиві. Хоча найближчим часом збирався переїздити до нових апартаментів. Причин на те було кілька.

Отож: цей будинок подарував батько, а Олексій у всьому любив самостійність. Його колекція картин уже не вміщалася тут, і треба було щось придумувати з приміщенням. І, нарешті, щоразу, коли проїздив вулицею, бачив інший будинок – оточений металевими гратами й трояндами. Закриті зараз жалюзі приховували від Олексія обличчя людини, яку він намагався забути.

Відчуття насолоди життям ураз десь зникло. Він наказав Стасу вимкнути музику й швидше їхати, а не повзти, як черепаха. Водій-охоронець звик до подібних зауважень-дивацтв шефа, тож мовчки натиснув на газ. Двигун глухо загарчав і авто, набираючи хід, помчало в кінець вулиці.

Корінець четвертий

З З ранку, о 9.00, Андрій уже відкривав двері редакції. Журналісти, слід сказати, народ із досить-таки вільним графіком, тому в такий час на робочих місцях ще нікого не було. Звісно, крім Зої Дмитрівни, людини старого гарту, яка незмінно вела літературну й освітню колонки.

Двері кабінету молодого журналіста були відчинені. І Андрій чомусь зовсім не здивувався. Ну, можливо, тільки трішки, так, злегка. Як буває: ви знаєте, що вдома висить картина, тримається тільки на «чесному слові» й може впасти в будь-яку мить. Що ж, висить собі та й висить, і не падає. Ви й самі нібито звикли до цього. Не панікуєте, та й нічого не робите, щоб якось запобігти потенційному падінню. Аж ось якогось чудового дня повертаєтеся додому й бачите картину на підлозі. По суті, вас зовсім не дивує падіння шедевра мистецтва. Ви не хапаєтеся за голову з вигуками: «Ой, як це могло трапитися? Цього не може бути!» Адже можливість, що картина впаде, була відома давно. Хіба що внутрішній голос ненароком так запитає: «І чого саме сьогодні впала, а не завтра, наприклад?» І, може, дещо з досадою: «Тут справ купа, а вона…». Самі розумієте. А так усе – жодних здивувань, охів і ахів.

Так і зараз. Коли Андрій за письмовим столом Олега побачив сторонню людину, а точніше, відразу впізнав незнайомця з аеропорту, то майже не здивувався. Чоловік правив якусь роздруківку, мабуть, статтю. Побачивши Андрія, відклав папери, широко всміхнувся своєю фірмовою усмішкою й міцно потис хлопцеві руку.

– Сан Санич. А вас Андрієм звати, чи не так? – Саме так. Дуже приємно познайомитися. – Взаємно. – Тож ви, Сан Саничу, також журналіст? – Певною мірою. Точніше, колись ми з Борисом Едуардовичем працювали в одному виданні, – додав після невеличкої паузи. Якийсь час вони мовчки працювали кожен над своїм рукописом. Під обід з’явився законний власник столу, Олег, тимчасово відправлений через Сан Санича до кабінету Зої Дмитрівни. Він забрав із шухлядки якісь папери і кілька фотографій та увів у курс чергової «сенсації». При цьому не шкодував кривавих подробиць. Згорнувши папери і фотографії в трубочку, почав розповідати Сан Саничу

Попередня
-= 12 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар