Слава ЗСУ!

До речі, автор є наскільки глибоким, настільки й «успішно» іронічним. «За якусь годину кохана залишить свого обранця та неньку

Україну й полетить у далекі краї на літаку вітчизняних авіаліній, де буде нудьгувати за домом, рахуючи дні до їхньої зустрічі…«Хоча, мабуть, ні, Оксі (скорочення від імені Оксана. – Л.Д.-Л.) точно не нудьгуватиме», – несподівано для себе відзначив Юрій».

Сучасна соціалізація молоді (адже пише молодий автор і, насамперед, для молоді!) вимагає дотримання або недотримання (на знак протесту проти усталених, «архаїчних» норм моралі), до речі, це було завжди (протистояння поколінь), певних стандартів мовлення, поведінки, свідомості, етнос відомості, гендерних стратегій у контактах представників протилежних статей, так званого «сексизму » тощо.

Роман насичений різноманітними сленгізмами, котрі, певно, виконують функцію своєрідних інтертекстуальних елементів, мовних, соціальних, культурних та под. кліше. «Що називається нелегке життя і в «мажорів», адже стільки спокус та можливостей довкола…» У книзі репрезентовано декілька соціорівнів, регістрів української мови в комунікативному просторі сучасного мегаполісу; насамперед, це – власне сам метатекст, рафіноване мовлення і повсякденне розмовне мовлення, також сленг, який забарвлює спілкування, надає мові шарму, віддзеркалює мовний статус комуніканта. На жаль, в українській літературі відсутня усталена традиція використання сленгу, що відображає реальне мовлення сучасної молоді, зокрема студентів. «– Хто рано встає…– вголос задекламував, вилазячи з ліжка, – той усіх дістає! – приказку ще зі студентських років життя в гуртожитку».

Складовою сленгу книги є вульгарні слова, лайливий лексикон, проте без брутальностей, на межі гідності: «А це що за мурло»; «То якого біса сюди приперся?».

Без сумніву, молодіжний роман не був би дійсно молодіжним, дійсно філософським, не відповідав би окресленим статусам, якби не був також глибинно афористичним. «Виходити за рамки звичного простору значить, прагнути стати ОСОБИСТІСТЮ. Бути постійно присутнім у СВІТІ, бути повністю для нього відкритим – це робить людину МАЙСТРОМ». Автор створює не лише вишукані афоризми, а й вислови з відтінком стьоба. «Після високих філософських матерій стати «додатком» до унітазу»…» – йому хотілося розсміятися. Та журналіст не ризикнув, бо шлунок іще трохи неадекватно поводився».

Закономірною є також поява в тексті анекдоту як ще одного прояву сучасного етикету комунікації. «Значить, Гімалаї. Лізе аль

пініст по скелі, високій-високій, де й зачепитися немає за що, руки вже тремтять, важко. Тут бачить, біля вершини йог висить – однією рукою за виступ причепився, а в іншій тримає книжку й читає собі. Альпініст ближче піднявся та й питає: «А правду кажуть, що ви, йоги, дуже сильні?» Йог перегортає чергову сторінку рукою, якою щойно тримався за скелю, і, навіть не дивлячись на альпініста, відказує: «Та ні, неправда».

Книга «ВСЕСВІТ» складається з двох творів, а саме: однойменного молодіжного філософського роману й маленької повісті «Чаша», також наповненої глибоким поліфонічним звучанням, присвяченої, почасти, контактам двох культур, двох світів – православ’я та ісламу в українській культурі.

Олександр Скороход завершує роман особливою, графічно акцентованою відсутністю розділового знаку, адже й це – ВІЧНІСТЬ, БЕЗКІНЕЧНІСТЬ, врешті-решт, ВСЕСВІТ.