Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ВСЕСВІТ

– Добре, бешкетнице, йди сюди! Довго припрошувати не довелося – кішка одразу стрибнула й умостилася на колінах господині. Згорнувшись клубочком, почала

муркотіти якусь відому тільки їй котячу мелодію. Навіть крізь ковдру, в яку була закутана, Аліса відчувала тепло Анфіси.

– Ти завжди знаєш, як мене розрадити, – Аліса погладила м’якеньку шерстку і, пригорнувши кішку ближче до себе, заплющила очі й задрімала. Корінець сьомий

Б Б ула п’ятниця. А це завершення робочого тижня й початок початку вихідних, перепрошую за тавтологію. З усіма наслідками, що витікають із цього «початку початків». Для Андрія, зважаючи на обсяги матеріалів, які потрібно ще підготувати, єдиним наслідком, який витікав із того факту, що сьогодні п’ятниця, поставала необхідність попрацювати у вихідні.

Дуже давно помічено, що в людей творчих професій досить специфічні стосунки з часом. У періоди натхнення вони можуть кілька діб поспіль творити, практично не відволікаючись на такі дрібниці, як-от сон, харчування й навіть ходіння в туалет, вибачайте за відвертість. За відсутності музи, що, як правило, триває значно більше часу, їм доводиться тижнями нудитися, «вбивати» цей самий час, заповнюючи його чим завгодно: і тусовками з «братами по зброї», і походами до ресторанів, і телевізором, і критикою колег.

На щастя, журналістика все ж не суто творча робота. Це також свого роду ремесло. Тож навіть за відсутності натхнення мусиш підготувати матеріал до чергового номера. За це ж тобі платять стабільну зарплату, та ще й соцпакет дають.

Натхнення в Андрія зникло ще до випуску цьоготижневого номера газети. Творча криза стояла на порозі й гилила йому зуби. Останньою краплею, напевно, стала «пісня про напівфабрикати», як він охрестив завдання. Тому сьогодні зранку Андрій сидів на робочому місці й слухав тишу... Саме так, тишу. Адже була тільки дев’ята ранку п’ятниці. А як уже зазначалося, журналісти – народ творчий, тож із часом у них, самі розумієте, які стосунки.

Сьогодні першою до редакції, звісно після Андрія, прийшла Антоніна Павлівна Коваль, штатний керівник тематики ділового

життя міста. Андрій упізнав її по легкому човганню в коридорі. У редакційній кают-компанії вже з місяць ходили чутки, що невдовзі вона отримає підвищення. А, як кажуть, немає диму без полум’я.

Андрій повернувся до паперів.

«Та-ак, три стоси, з якого ж почати?.. Один, два чи три... – він завмер у деякій нерішучості. – О, почну з третього, він найменший. Тим паче тут поезія, може, й мені передасться цей ефемерний заряд натхнення від авторів», – вирішив і присунув стосик до себе.

«Ага, вірші, чудово. Гм-м: Пам’ятаю обличчя її ніжно (гм-м…),

Відчуваю волосся її млосно («тоскно» – теж у риму),

Торкаюся вуст і – хто зна (справді – хто???)

Вип’ємо з келиху п’янкого вина (на здоров’ячко, тільки далі

– без мене!)» Андрій відклав вірш. «Ні, щось любовна лірика сьогодні не йде, якось не надихає, може, іншу тематику взяти? Так, це знову лірика, і це... і знову, ніби й не весна надворі... О! Щось про природу. Так-так... Осінь золотом сипле з небес (треба ж, а вже зима почалася, ха-ха...), Розмиває думки від дощу (у-у, зараз завию – що ж так сумно!), Вкрито землю чарівним плащем (...і загавкав надворі десь пес, ха-ха-ха...)».

Попередня
-= 24 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар